Геннадій Друзенко
Правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова
20.02.2021
4939
1

Зеленський почав небезпечну гру. Жодних гарантій, що Україна вийде з неї живою

Президент кинув виклик не тільки Медведчуку, а й іржавому олігархічному каркасу, який наразі тримає цю країну докупи

Є перфекціоністи. Які воліють, аби все, що вони роблять, було ідеальним. Є гедоністи. Які в усьому шукають насолоду. Є пофігісти. Яким байдуже, які наслідки матимуть їхні слова та вчинки.

Схоже, Україною наразі керує рефлекціоніст. Не знаю, хто настільки майстерно натискає на кнопки рішучості українського президента, але він має всі шанси станцювати на граблях, на яких вже танцювали Кучма, Ющенко та Янукович у набагато кращих історичних умовах.

Одразу зауважу, що я усіляко вітаю атаку на п'яту колону в Україні та повну дезавуацію Петра Олексійовича як головного (і монопольного) патріота України. Краще пізно, ніж ніколи.

Але мене справді насторожив анонс Олексія Данілова: "Як і минулого разу я сказав, що далі буде, повірте – і далі буде! Далі будуть офшори, власність, все, що поцуплене з 1991 року в українського народу, буде повернуте українському народу. Більш того, усі депутати, у яких статки в 300-400 мільйонів, люди добрі, де ви це взяли?

Зупиняється це все. Найближчим часом на наступному засіданні РНБО ви побачите більше і цікавіше. І там будуть депутати, там буде багато тих людей, які жодного разу не працювали, а мають величезні статки – усі будуть повертати, і в тому числі, що стосується українських надр. Це буде окрема ситуація. Коли забрали усе, що можна забрати, жодної копійки не сплачують до бюджету. Закінчилися ті часи…"

По суті це анонс великої деолігархізації. Влада знайшла гільйотину санкційного механізму, яка дозволяє обійти тривалу судову тяганину із завжди непевним результатом, увійшла в раж і обіцяє велике розкуркулювання, що має викликати справжній екстаз плебсу та повернення рейтингу президента на захмарні висоти. Народ завжди мріяв "забрати і поділити", бажано з публічною стратою олігархів.

Народ завжди мріяв "забрати і поділити", бажано з публічною стратою олігархів

От тільки нагадаю усім, у кого закалатало серце в передчутті вселенської справедливості, що це буде четвертою спробою "поставити олігархів на місце" в короткій українській історії. Досі в цих битвах вигравали саме олігархи. Президенти, незалежно від прізвища, геополітичної орієнтації та особистої вдачі, програвали.

Давайте пригадаємо. 1999 року Леоніда Даниловича переобирають на другу каденцію. Він прилюдно обіцяє, що "Україна побачить зовсім іншого Кучму" і починає втілювати свої обіцянки в життя. Призначає прем'єр-міністром реформатора Ющенка, віддає енергетику в руки сповненої рішучості Тимошенко. Припиняються взаємозаліки. Економіка наповнюється живими коштами. Після "батька української корупції" Лазаренка та першого олігархічного розквіту, в уряд повертається (чи радше приходить) компетентність, порядність та публічність. Чим все це завершується? Справою Гонгадзе, міжнародною ізоляцією Кучми, "Україною без Кучми" і ставкою на Януковича як на наступника.

2005 рік. Щойно перемогла Помаранчева революція. Під офісом Ріната Ахметова у Донецьку стоять бронетранспортери внутрішніх військ, які послав туди "термінатор" Юрій Луценко. Сам Ахметов переховується в Монако. Держава реприватизує найбільший сталеливарний завод в Україні і продає його на порядок дорожче, аніж за нього заплатили свого часу Ахметов і Пінчук. Здається, справедливість от-от запанує. Чим все це завершується? Звільненням першого уряду Тимошенко, договорняком з "донецькими", універсалом, політичною реінкарнацією Януковича, кризою 2007 року, маргіналізацією Ющенка, розчаруванням в "помаранчевих" і приходом до влади "проФФесора".

Досі в битвах вигравали олігархи. Президенти, незалежно від прізвища, геополітичної орієнтації та особистої вдачі, програвали

2012 рік. Донецькі чудово проводять фінал Євро-2012 в Україні. Януковичу здається, що він став українським Путіним і його позиції на троні непохитні. І тоді він кидає виклик тій самій олігархії, спускаючи з налигача "свіжу генерацію", яка згодом отримає назву "Сім'ї". Саша Янукович явно готувався посунути Ахметова як "сірого кардинала" країни. Чим усе це завершилось? Майданом, повстанням, смертями в центрі столиці, які ми сьогодні згадуємо, і втечею Януковича.

Чи є підстави вірити, що Зеленському вдасться те, що не вдалось Кучмі, Ющенку та Януковичу (не будемо згадувати всує Петра Олексійовича, війна якого з Ігорем Валерійовичем завершилась так само плачевно для п'ятого президента України). Тим паче, що на відміну від 1998 чи 2005, українські олігархи стали набагато системнішими, досвідченішими та хитрішими. А держава – уразливішою, біднішою та розбалансованішою.

Єдиний шанс Зеленського виграти у боротьбі з олігархами – знайти свого "залізного канцлера", який привнесе системність, послідовність та нещадність у боротьбу з сучасними феодалами і перетворити "федерацію українських хуторів" на модерну ефективну державу. Але навіть якщо чудо трапиться, абсолютно незрозуміло, навіщо українському Бісмарку український Зеленський?

Український Бісмарк, якщо такий з'явиться, буде об'єктивно зацікавлений у перетворенні президента на британську королеву

Вільгельм І, як спадковий монарх, легітимізував Бісмарка на посаді фактичного правителя Пруссії. Український Бісмарк, якщо такий з'явиться, буде об'єктивно зацікавлений у перетворенні президента на британську королеву. А отже, він чи вона (наразі спадають на думку прізвища Авакова та Тимошенко) – головні інтересанти системної перебудови владної архітектури та перетворення України на прем'єрську республіку. Бо ані їй, ані йому ніколи не бути в цій країні президентом.

Отже, Зеленський почав дуже небезпечну гру. Яку всі його попередники програвали. Він вустами Данілова кинув виклик не тільки наміснику Путіна в Україні – Медведчуку, а й тому іржавому олігархічному каркасу, який наразі тримає цю країну докупи.

Агонія Другої української республіки почалась. Гільйотина революційної доцільності (покликана відродити народну любов до рефлекціоніста) вимагатиме нових і нових жертв. Жодних гарантій, що Україна вийде з цього випробування живою чи бодай в межах нинішніх фактичних кордонів немає.

Я особисто сподіваюсь, що не для того Господь зберіг цю державу 2014-го, аби вона розвалилась 2021-го. І тому молюсь, аби ми вийшли з цих випробувань на чолі з українським Бісмарком, а не з українським Наполеоном...

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"