18 лютого – чорний день календаря. Нас вбивали. Рано чи пізно віддамо борг

Люди бігли. Їх наздоганяли. Валили. І знову били битами і молотками. Знову по голові, по тілу, куди доведеться

Для мене сьогодні - чорний день календаря. Рівно сім років тому я змінився. Тоді помер у мені пацифіст. Абсолютну віру в силу слова я змінив на віру в силу дії. Нас тоді вбивали в Кріпосному провулку. Нас не хотіли переконати. Нас саме вбивали. Ми не хотіли силового конфлікту. Майдан все ще залишався мирною формою протесту. Але...

Беркут атакував з боку Інститутської. Саме атакував. Їхньою метою було не тільки розігнати протест, але і залякати учасників, вбиваючи протестувальників. Вбивати у них тоді вийшло. Із "залякати" не склалося. У нас стріляли тоді, стріляли люди в формі. Замість того, щоб захищати громадян своєї країни, вони вбивали. І цим остаточно підірвали довіру до правоохоронців, яку не вдається відновити до сьогоднішнього дня. Вони тепер кажуть, що виконували наказ і що стріляли по ногах. Але кулі прилітали і в голову. Не випадкові кулі. І я пам'ятаю, як несли на ношах закривавлені тіла загиблих, повністю накриті тканиною. Потім траванули газом. Не знаю, що це був за газ, але я відхаркував його до кінця літа 2014 року.

А потім вже з боку Грушевського повалила тітушня, яку не чіпали менти. Ті стріляли, куди доведеться, а потім натовпом забивали тих, хто впав або хто не зміг втекти. Нападали натовпом на одного. І били. Руками, ногами, битами, арматурою і молотками. По головах, по тілу. Били лежачих і тих, хто упав. Я це пам'ятаю. І люди бігли. Їх наздоганяли. Валили. І знову били битами і молотками. Знову по голові, по тілу, куди доведеться. Я це пам'ятаю. Я все пам'ятаю. Я не забув. І ви не забувайте.

Відповіді, хто віддав наказ, все ще не отримали. Виконавці все ще не названі. Винні все ще не покарані. Багатьом дали можливість втекти. Когось обміняли в Росію. Але я точно знаю, що цей борг ми віддамо. Сповна. І тим, хто віддавав накази тоді. І тим, хто виконав ці злочинні накази тоді. І тим, хто їх покриває сьогодні. І тим, хто їх покривав ще недавно. Просто для цього потрібно пам'ятати, що було тоді, і хотіти повернути цей борг. Рано чи пізно можливість буде. І ми віддамо цей боржок. Сповна.

Я часто згадую бійню в Кріпосному провулку. Мені тоді сильно пощастило. Я вижив у тій м'ясорубці. Вижив і нічого не забув. І пам'ять про ті події - це дуже сильний мотиватор до дії, який веде мене по життю і задає для мене вектор в політиці. Так було. Так є. Так і буде. І кожного разу я нагадую всім нам про це, щоб не забути, щоб пам'ятати і щоб рано чи пізно, але покарати всіх, хто вбивав нас у Кріпосному провулку, на Грушевського, на Інститутській, на Майдані. Щоб віддати цей борг, про який я не забуду.

Оригінал