Москва починає холодну війну. Україні пощастило опинитися з іншого боку барикад

Якщо у минулому столітті ми були у ситуації східного Берліна, то тепер є всі шанси стати західним

Росія готова до розриву з Європою. Про це стверджує голова російського МЗС. Про це пишуть прокремлівські автори. "Хочеш миру ‒ готуйся до війни": Москва обрала риторику, що повністю копіює інтонації часів холодної війни.

І в цій війні Україні пощастило опинитися з іншого боку барикад, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Власне, Кремль погрожував Заходу розривом і раніше. Але тоді і рівень спікерів був нижчим, і слова підбиралися м'якші. Тепер напівтонів усе менше. Західні санкції оголошені загрозою нацбезпеці. Європейська увага до розправ над російськими незгодними названа істерикою.

На наших очах все виразніше окреслюється контур нової залізної завіси. Але, на відміну від двадцятого століття, Україні цього разу пощастило опинитися з іншого боку лінії розмежування. Якщо у минулому столітті ми були у ситуації східного Берліна, то тепер є всі шанси стати західним.

Ми зовсім не були приречені на подібне. Хто знає, як склалася б наша доля, якби Москва не вирішила відповісти на Майдан вторгненням у Крим і на Донбас? Ми б продовжували сперечатися про мови та минуле, власне майбутнє та історичну пам'ять. Прорадянська інерція була б куди сильнішою, проросійські симпатії ‒ на порядок стійкішими. Ми нарікаємо сьогодні на тих, хто боїться дивитися фактам в очі, але без російського вторгнення таких людей в Україні було б набагато більше.

Росія остаточно перейшла на риторику холодної війни. Але до цього моменту Україна вже перекочувала для колишньої метрополії в категорію чужого й ворожого. І ось уже російські громадяни ставлять нашу країну в переліку головних ворогів на другий рядок. Відразу після США. Відразу перед Євросоюзом.

Цій трансформації впору радіти. Чим глибший ментальний дрейф ‒ тим менше ілюзій. Чим ширша емоційна прірва ‒ тим чіткіше окреслюється межа. І в тій війні, яку Москва вирішила оголосити, Україні вже не буде відведена роль російського плацдарму та обозу.

Чим загрожує невдача, ми можемо простежити на прикладі Білорусі. Сусідній країні не пощастило ‒ вона не встигла пройти той шлях дорослішання та емансипації, який пройшла Україна. І тепер її нескинутий диктатор залишає Білорусь всередині російського контуру. Мобілізуючи її на війну все з тим же Заходом. На стороні все тієї ж Росії.

Війна із Заходом означатиме війну із цінностями. Війну з демократією та гідністю. Зі свободою і приватною ініціативою. Країни, які воюють із Заходом, рідко стають інструментом розвитку власного населення. Найчастіше вони перетворюються на чудовиськ, що живуть не заради своїх громадян, а за їхній кошт.

Вся історія двадцятого століття була тому прямим доказом. Радянський Союз: торжество сірих і гнучких, послужливих та однакових. І ось тепер історія йде на друге коло. З тією лише різницею, що географія поля бою встигла змінитися.

Україні пощастило вискочити. Так, кордони зовсім поруч. Так, низка українських територій продовжує жити під чужими прапорами. Але якби історія нашої країни склалася інакше ‒ театр військових дій починався б не на україно-російському кордоні, а на україно-польському.

І саме це дає нам шанс. Тому що вибір окопу визначає правила гри. Вибір сторони в цій війні ‒ це вибір цінностей. Нам доведеться вчитися новому, успадковувати принципи й потроху змінювати правила життя. Альтернативи цьому просто не буде. Всі альтернативи будуть по той бік окопів.

І якщо ми втримаємося, то в нашого майбутнього з'явиться шанс перемогти минуле.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода