Чорнозем – наше зло. Не мотивує до боротьби за цивілізацію

Наша сила – це зворотній бік нашої слабкості

Іноді здається: чорнозем - ось де наше зло.

Не мотивує чорнозем бути "креативним". Кинув щось - і виросло, буйним цвітом. Жодних перепон, які мотивують до боротьби.

Так от я думаю, що у сучасному "розвиненому і високотехнологічному світі" чорнозем - це цивілізація. Інституції, держава і прогрес. Інституції безпеки передусім. Ґарантія того, що все буде добре. Що кинеш щось - і виросте, буйним цвітом, і ніщо йому не загрожуватиме. Цивілізація, яка не тільки стала другою природою, а й замінила собою природу. І яку мешканці "розвиненого світу" сприймають як належне.

Але у цивілізації, як і у чорнозему, бувають посухи. І тоді щось ламається. І ти не можеш зрозуміти, що не так. У ХХІ столітті прийшла посуха. Популізм, трампізм, демократія проти себе самої. Якийсь глюк у системі. Вітер з пустелі, який наносить гори піску на старий-добрий чорнозем.

Українці знають цю пустелю дуже добре. Ми з цим вірусом живемо давно. Але, як і у всіх, наша сила - це зворотній бік нашої слабкості. Для нас цивілізація - зовсім не чорнозем. Не розкіш плодючої даності. Для нас вона - рідкісна, незахищена, в дефіциті. За неї треба боротися. Як колись боролися за клапоть землі, наприклад, нідерландці, піднявши третину своєї батьківщини з дна моря - тоді коли у нас був чорнозем.

Ми відвойовуємо цивілізацію у варварства - так, як колись нідерландці відвойовували землю у моря. Вони перетворили свою слабкість на свою силу. Чи можемо ми, українці, сьогодні зробити те саме? Тільки на вищому рівні, де чорнозем - це цивілізація? Тhat is the question.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал