Люди не вірять у власні сили. Бояться сказати "я можу"
Нам важко віднайти суб'єктність
Слухаю я зараз багато людей з "простого народу". Робота така.
Вражає грандіозна невіра людей в себе. У свої власні сили, у сили твоєї громади, у сили твоєї країни. Десятиліття, століття принижень і самопринижень, коли забирали твою суб'єктність - чи ти сам її віддавав: ця глибина часів досі тисне на нас. Страх сказати "я можу".
Слово "суб'єктність" - найголовніше. Суб'єктність - це "я хочу", "я можу", "я вирішив". Я - як індивід, як спільнота, як країна. Нам дуже важко віднайти цю суб'єктність. І "прозахідним", і "антизахідним", і україномовним, і російськомовним. Ось цей шлях до "я можу" - можливо, найбільша драма історії життя.
Але є позитив. Поступово ця суб'єктність приходить на рівні індивідів. Там, де дозволяє економіка. Де ти можеш заробити на гідне життя. "Вони не змогли мене врятувати - то я сам зміг, назло їм". Так народжується український дикий лібертаріанський індивідуалізм - породження фрустрованого патерналізму. Розчарування в "них" дає можливість народитися "я". Поки що озлобленого, егоїстичного, недовірливого, цинічного - але все ж вільного.
Питання в тому, чи (або коли) ця індивідуальна суб'єктність стане чимось більшим. Коли вона перейде на відчуття цілої країни. На відчуття, що "країна може". Бо вона може - просто не всі це хочуть відчути. Нескоро це буде, боюся. Але contra spem spero.
Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.
Коментарі