Помер великий Кім Кі Дук. Молюсь, аби наступний геній кіно з'явився в Україні
Аби наші стрічки пробуджували найглибші шари людського в людині і ставали одкровенням про самого себе і для чилійця, і для корейця, і для південноафриканця
Для мене Південна Корея відбулась не тоді, коли Пак Чон Хі перетворив її на економічну потугу, а коли корейське мистецтво отримало світове визнання.
Коли корейською мовою, корейськими образами, корейськими символами заговорили про те, що неймовірно "чіпляло" мене, який ніколи не був у Кореї, не знає корейської мови, дуже поверхово обізнаний із корейською історією.
Здається, вперше я закохався у творчість Кім Кі Дука, коли подивився його шедевр "Весна, літо, осінь, зима і знову весна". Але згодом він переніс цю ностальгію за буддійською нірваною та гармонією та став знімати неймовірно християнські фільми, які вскривали всю трагедію любові. Любов, як вмирання. Любов, нерозривно пов'язана із самопожертвою. Любов, як катарсис.
"Натягнута тятива", "Час", "П'єта" – це корейське одкровення про будь-яку людину, про щось найглибше і найфундаментальніше в ній. З трагичністю та відвертістю цих стрічок я можу порівняти хіба що "Розсікаючи хвилі" фон Трієра...
"Натягнута тятива", "Час", "П'єта" – це корейське одкровення про будь-яку людину, про щось найглибше і найфундаментальніше в ній
Сьогодні метра не стало... Цей лихий рік забрав ще одне неймовірно талановите життя. Митця, якого я особисто не знав, але який - один з небагатьох - залишив глибокий слід у моєму світогляді. Вплинув на саме сприйняття життя.
Досі важко повірити, що більше не варто час від часу гуглити інет в надії, що Кім Кі Дук зняв щось нове. Більше не буде одкровень про ціну пришвидшеної модернізації. Більше не буде мистецького суду над мілітаризованим суспільством...
Коли у грудні 2013 року помер великий Мандела, я сподівався, що він передав символічну естафету боротьби за свободу та людську гідність українським лідерам. На жаль, серед українських лідерів не знайшлось жодного, співмірного по масштабам особистості з Мадібою...
Тепер, коли помер великий митець Кім Кі Дук, я молюсь, аби наступний геній кіно з'явився в Україні. Аби Україна нарешті почала робити фільми, які зачіпають не тільки українців. Аби наші стрічки пробуджували найглибші шари людського в людині і ставали одкровенням про самого себе і для чилійця, і для корейця, і для південноафриканця...
Обов'язково передивлюсь увечері щось із шедеврів маестро...
Коментарі