Трохи неприємної правди про українську сцену

Жодного видатного альбому за останні роки, жодного художнього потрясіння

З приводу віковічної кволості українського Ютуба і немічності контенту, музичного зокрема. Трошки неприємної правди без конспірології і заламування рук.

Все більше упевнююся в тому, що проблема зовсім не в просуванні продукту тощо, а мабуть, в самому продукті і в тому, що в творчих сферах сталася якась тупа перемога форми над духом. Це при тому, що й з формою досі є проблеми, просто через вторинність музичних і світоглядних орієнтирів авторів. Як казав Кучма: Вікторе Федоровичу! Це ж все вже було!

Нема "заряду", духу, божої іскри. Вогню, б*ять, нема. Простих як двері, але при тому глибоких текстів. Текстів, в яких діти, підлітки, дорослі впізнають себе і таким чином потраплять в пастку цього продукту, не зможуть без нього обходитися, не зможуть жити без свого віддзеркалення в ньому. Тому в цю порожнечу легко заливається ніагара такого самого русского гівна, ну бо його тупо на порядок більше.

І при тому панує якийсь всепроникний поверхневий формалізм в усьому. Відчуття таке, що музиканти роблять музику не тому, що вони не можуть інакше, а тому, що треба робити, ну бо вони ж музиканти, у них же ж проєкт. Те саме, переважно, і з текстами.

Насправді ж наліцо цілком реальна проблема з талановитими і харизматичними авторами і виконавцями, в слова і музику яких віриш усім серцем і реально пульсуєш у відповідь. Не в якості саунду, ні, з цим уже значно краще, а з самою музикою та її влучним смисловим наповненням, які цей саунд й має виражати.

Маємо або досить якісний і плаский продюсерський лоск, або жахливий провінційний пафос, або ну дуже безхукові пісенні тексти

Переважно на поверхні маємо або досить якісний і плаский продюсерський лоск, або жахливий провінційний пафос, або ну дуже безхукові пісенні тексти (бо люди реально і масово не володіють мовою як інструментом, навіть якщо нею балакають, через ху*ову освіту). Нема глибини ні в чому, нема за що зачепитися. Все якесь таке тіпа ну може бути, а може й не бути.

Дух, нема духу. Не існує навіть протестної музики взагалі, і це при тому, що часи жесть які буремні. Нема реально хукових пісенних текстів про війну, таких, щоби всі о*уїли від їхнього простого і прямого попадання. Чому? Проблема насправді тупо в талантах, хоча у нас постійно мелють мантру про неабияку талановитість богоносця. Ні, це не правда. Нічого особливого, а на цю мить навіть нижче середнього.

У творчому плані наявне покоління доволі немічне, а що буде далі хз. Враження таке, що країна їм просто сниться. Можливо, щось прорве і таки дійсно почнеться моцна творча саморефлексія. Нині її нема, бо творчі люди не відчувають себе в просторі і часі. Вони не розуміють насправді, хто вони і навіщо все це, і хто оці всі люди кругом, для яких вони й працюють. Реального життя українська сцена уникає, не рефлексує на нього або іноді робить вигляд, що рефлексує, і ясне діло, не має живих переглядів.

Жодного видатного альбому за останні роки, жодного художнього потрясіння, все якесь таке необов'язкове. З жахом розумію, що все це стосується і моїх творчих конвульсій, але мені хоча би вистачає нахабства говорити про це.

Сподіваюся, що це просто провал перед потужним злетом духу. Має прийти самоусвідомлення, має ущільнитися ідентичність і тоді бомбане.

Прорвати ефіри може тільки явище, культурна школа

Окремі досягнення - не явище. Прорвати ефіри може тільки явище, культурна школа. Окремі, іноді навіть й високі досягнення української сцени, вони досі справляють враження ніби як двіжухи в гетто. Той факт, що українське як таке досі прив'язується саме до патріотичного, говорить сам за себе.

Як видно, вимушена оперативна задача "патріотичного виробництва" не залишає сил на створення культурних хуків на прості, але вічні теми. Саме цього потребує слухач.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Брайан Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council
Іван Сидор Священник, секретар-референт Київської єпархії ПЦУ