Процес відбору суддів КСУ треба уподібнити до американського

Єдиний спосіб спробувати примусити депутатів дотримуватись конституційного припису – поставити добір кандидатів у центр суспільної уваги

Нещодавно ми стали свідками, як відбувається добір кандидатів на посаду Верховного судді США. Емі Баррет, яка претендувала заповнити посаду спочилої судді Ґінзбург у головному суді Америки, обговорювали усі провідні ЗМІ, через неї сперечались прості американці. Її затвердження в Сенаті, в перебігу якого сенатори від обох партій ретельно екзаменували кандидатку, тривало кілька днів і за ним по телебаченню та в YouTube спостерігали мільйони американців.

Часом здавалось, що призначення нової судді ВС важливіше за драматичні вибори президента Сполучених Штатів. До певної міри це відповідало дійсності: суддів у США призначають пожиттєво, а президента обирають лише на 4 роки; президент не має права ініціювати та скасовувати закони; врешті-решт саме Верховний суд в американській правовій традиції ставить крапку у таких надважливих для американського суспільства справах, як легалізація одностатевих шлюбів чи абортів, обмеження витрат не передвиборчу кампанію, расова сегрегація, межі свободи слова чи контроль за обігом зброї. Невдовзі саме ВС може на федеральному рівні скасувати смертну кару чи залишити це питання у дискреції кожного окремого штату, - пише Геннадій Друзенко для "Новое время".

Суддів у США призначають пожиттєво

Чотири роки тому, коли помер інтелектуальний лідер консервативного крила Верховного суду Антонін Скаліа, ситуація була ще драматичнішою. Більше року посада залишалась вакантною, оскільки президент Барак Обама номінував на посаду видатного ліберального правника Мерріка Гарланда, але республіканська більшість в Сенаті відмовлялась навіть розглядати – не те що затверджувати – його кандидатуру. Врешті-решт, коли визначений законом час розгляду президентського номінанта сплив, Дональд Трамп запропонував, а Сенат затвердив на посаді консервативного суддю Ніла Горсача. Як згадує сенатор Тед Круз, саме обіцянка Трампа заповнити вакантне місце судді Скаліа одним з кандидатів, погоджених з республіканським істеблішментом, стала вирішальною у підтримці Трампа в президентських перегонах як самого Круза, так і багатьма іншими впливовими лідерами республіканців.

Якщо ви погуглите, то будете здивовані тим контрастом між увагою, яку приділяють призначенню суддів Верховного суду США провідні американські (і за сумісництвом світові) ЗМІ, і майже повною мовчанкою, якою покритий процес добору кандидатів на посаду суддів КСУ, який наразі триває в Україні. При тому, що в національній системі координат КСУ не менш впливовий за Верховний суд Сполучених Штатів. Александр Гамільтон, один з батьків-засновників США, аргументував потребу наділити суди повноваженнями перевіряти конституційність законів та бути арбітром між головними владними інституціями тим, що суди за своєю природою є "найменш небезпечною гілкою влади". Український досвід, схоже, спростував тезу Гамільтона і український КСУ перетворився на "найбільш небезпечний державний орган", який нікому непідзвітний, не перед ким не відповідальний і продукує рішення, що напряму загрожують державній безпеці.

КСУ перетворився на "найбільш небезпечний державний орган", який нікому непідзвітний, не перед ким не відповідальний і продукує рішення, що напряму загрожують державній безпеці

Офіційне оголошення про початок прийому пропозицій депутатських фракцій (депутатських груп) щодо кандидатів на посаду судді КСУ з'явилось два тижні тому, 16 листопада 2020 року. Відповідно до ч. 3 ст. 148 Конституції України, "відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України здійснюється на конкурсних засадах у визначеному законом порядку". Насправді профільний закон "Про Конституційний суд України" відсилає нас до регламенту Верховної Ради (ст. 2084). А той своєю чергою жодного реального конкурсу не передбачає, віддаючи номінування кандидатів на відкуп депутатським групам та фракціям. От і виходить, що законодавство каструє конституційний припис про "конкурсні засади" обрання кандидатів на посаду судді КСУ.

Що ж робити в такій ситуації? Єдиний спосіб запобігти депутатському "міжсобойчику" – це почати широке суспільне обговорення вимог до претендентів на посаду суддів КСУ, а також вимагати від депутатів розкрити та обґрунтувати кандидатури, які вони висувають. Бо номінування, приміром, одного з чинних депутатів з монобільшості є кричущим моветоном як з точки зору інституційної логіки, так і з точки зору європейської традиції. Бодай тому, що nemo judex in re sua – ніхто не може бути суддею у власній справі. А члену парламентської більшості, який змінить парламентське крісло на суддівську мантію, явно завтра прийдеться розглядати питання конституційності законів, які ухвалили його/її вчорашні колеги. Чи може людина, навіть якщо вона сповідує високі етичні стандарти і ніколи не була помічена в корупції, вмить емоційно дистанціюватись від вчорашніх побратимів по парламентській фракції і безсторонньо розглядати закони, до написання яких вона, можливо, була причетна ще у якості народного депутата? Чи зможе відмовити президенту та його друзям, яким зобов'язана своїм карколомним політичним злетом, у ненав'язливому проханні розгялянути певне питання під потрібним кутом зору? Питання риторичне…

Ніхто не може бути суддею у власній справі

Одна з кандидаток на посаду судді КСУ від монобільшості не далі як минулого року слушно наголошувала у одній зі своїх наукових статей на важливості незалежності суддів та неприпустимості політизації їхнього добору. Але щойно на її обрії замаячила вишнева мантія, вчорашні наукові переконання були відкинуті як такі, що перешкоджають посісти перспективну посаду. Постає питання, чи можемо ми довіряти розв'язання питань надзвичайної ваги, як-от визначення конституційності земельної чи банківської реформи, суддям, що так легко змінюють свої переконання залежно від політичної кон'юнктури.

Єдиний спосіб спробувати примусити депутатів дотримуватись конституційного припису – поставити процес добору кандидатів у центр суспільної уваги. Згенерувати інтерес ЗМІ до цього питання. Провести альтернативний громадський конкурс, аби висунути кандидатів, які відповідають двом вимогам, закріпленим у Конституції України: "високі моральні якості" та "визнаний рівень компетентності" (ч. 4 ст. 148). Одне слово, уподібнити український процес номінування кандидатів до американського. І тоді в нас з'явиться реальний шанс поступово перетворити КСУ з міни уповільненої дії, яка підкладена під українську державність, на справжнього охоронця конституційного ладу.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Євгенія Кузнєцова Письменниця
Антон Сененко Cтарший науковий співробітник Інституту фізики НАН України
Андрій Веселовський Дипломат, колишній представник України в Європейському Союзі
Олена Подолян Психотерапевтка, директорка ГО "Форпост"
Мирослава Барчук Журналістка