Вибори у США. Переміг той, хто програв

Швидше за все, Трампу доведеться звільнити Білий дім у січні, але ніхто не знає, чи встигне звідти вивітритися його спадщина

Вибори у США - це куди більше про Україну, ніж ми звикли думати.

Немає сенсу іронізувати щодо уваги українців до американських виборів. Ми не вільні від правил світу, в якому живемо. І якщо ці правила значною мірою визначають США - то прізвище їхнього президента має до нас безпосередній стосунок, - пише Павло Казарін для "Української правди".

Навіть в колишні роки, коли американські претенденти етично і естетично значно більше були схожі один на одного - ціна питання мала значення для Києва. І вже тим більше вона має значення тепер.

І справа навіть не в трикутнику Трамп-Зеленський-"Буріcма", а в тому, що ці вибори стали референдумом Сполучених Штатів про самих себе.

За великим рахунком, ця кампанія мала відповісти на запитання "ким був Дональд Трамп". Випадковістю або новою нормою. Його переконливий програш мав покласти гирі на першу чашу терезів. Його переконлива перемога - на другу.

Але, в результаті, не сталося ні того, ні іншого.

Якби Трамп програв із розгромним рахунком - можна було б говорити про те, що популізм зазнав поразки. Що попит на ностальгію був випадковим. Що спроба скасувати політкоректність і етику виявилася невдалою.

Його нищівна поразка дала б зрозуміти, що цінності не можна замінити цінниками. Що загравати з диктаторами не можна. Що американську роль "сторожа демократії" американці не ставлять під сумнів.

Його фіаско стало б доказом, що некомпетентність карається. Авторитарні замашки неприпустимі. Цинізм звинувачуємо, а війна з інститутами загрозлива. Якби Трамп програв - це стало б вироком всьому тому, що можна укласти в слово "трампізм".

Але в тому й річ, що він не програв.

Його розрив з Джо Байденом становить 3%. Сімдесят з половиною мільйонів виборців хотіли залишити Трампа на другий термін. Уся його ексцентрика, нетактовність, ковід-дисидентство (що коштувало країні чотирьох В'єтнамів) не зробили його аутсайдером.

Виявилося, що Трамп - це не чужа політтехнологія, а відповідь на внутрішній запит. Людина, чию поведінку і риторику половина тих, хто проголосував, сприймають як норму.

Трамп програв - і не програв. Персональна поразка не стала інституціональним вироком. Швидше за все, йому доведеться звільнити Білий дім у січні наступного року, але ніхто не знає, чи встигне звідти вивітритися його спадщина.

Можливо, що в 2024 році США знову будуть проводити референдум про самих себе. На якому респектабельна політика знову схлестнется зі своєю ексцентричною альтернативою.

Джо Байден сьогодні виглядає як повернення США до себе колишніх. Але хто може впевнено сказати про те, що підсумковий результат не допускає матчу-реваншу?

Суперечка про Трампа не була суперечкою про його програму. Це була дискусія про образ США, про їхнє місце і роль, завдання і майбутнє. І поки американські інтелектуали і "білі комірці" жахалися того, що відбувається - "сині комірці" укупі з обивателями готові були це продовжити.

Іронія в тому, що всі ці дискусії нам добре знайомі. Результати українських виборів щоразу запускають суперечки про те, що нас об'єднує. Ми намагаємося зрозуміти, де той спільний знаменник, який робить нас нацією, а виборців - співгромадянами.

Розрив між "елітою" і "обивателями" давно став темою для взаємних знущань. Адвокати "простого народу" твердять про чванство своїх візаві. Інтелігенція у відповідь каже про "шариковщину" і "шлунки".

Але цей розрив ми традиційно списуємо на перехідний вік і колоніальне минуле. Переконуючи себе в тому, що час і розвиток зітруть протиріччя і обнулять різницю.

Однак приклад США ризикує зруйнувати цю надію.

Виявляється, що ні інститути, ні стійкість, ні статус єдиної наддержави не скасовують існування внутрішніх окопів.

Те, що одним може здаватися порушенням норми - для інших буде її втіленням. Те, що одні сприймають як кінець історії - інші стануть вважати її початком.

Президент-фрік без команди і цінностей, який мало не зруйнував країну і накоїв дурниць. Президент-патріот, який переміг старі еліти і програв корупціонерам.

Обидва ці формулювання про одну й ту ж людину. Ні, не про Зеленського - про Трампа. Просто перше дадуть вам його противники, а друге - його прихильники.

А тому американські вибори матимуть безпосереднє відношення до нашої країни.

Не тільки в силу курсу, який обере переможець щодо України. Не тільки в результаті позиції, яку займе Вашингтон щодо Кремля. Вони важливі ще й тим символічним результатом, який визначить для Києва уявлення про норму.

Поки Трамп був у Білому домі - будь-які українські експерименти не були надмірними. Поки він очолював США - вітчизняні фріки могли почуватися трендом.

Але якщо 45-й президент США програє безповоротно, якщо політика знову стане респектабельною, а претенденти без цінностей та команди більше не зможуть претендувати на перемогу, то це стане сигналом для всіх.

Сигналом про те, що норма повернулася, правила окреслені, а викривлення виправлені.

Але це стане зрозуміло лише в 2024 році.