Москва знищила пам'ять про нашу високу культуру. Люди знають тільки фольк

Маємо тотальний диктат низової, народницької парадигми розвитку національної ідентичності

Коли проєкт "Мандруй Україною" презентував свій фірмовий стиль або айдентику у вигляді російського фольклорного півника, я одразу реконструював творчу логіку дизайнера таким чином (можливо, помилково): шото в українском стилі треба, ну значить, фольклор, а фольклор, ну шо, він і є фольклор. Там туда сюда – одно і то же. Х*як – получітє матрьошку.

Причин тому маса, це складне плетиво історичних та культурних феноменів і процесів. Але усі вони мають одну надпричину - тотальний, просто терористичний диктат низової, фолькової, народницької парадигми розвитку національної ідентичності, особливо після утвердження і впровадження соціалістичних по духу історичних концепцій (Грушевський еtc). Люди знають тільки це – фольк. Про лицарські турніри середньовічної волинської шляхти – не знають. Це для них чуже, городське, а тому іностранне. Ляхи!

Результатом є не лише русскій півник на логотипі та повний ігнор найнижчими верствами вітчизняного маскульту (хатім па-гарадскому), але й прямо таки конвульсивне заперечення існування та вагомості самоусвідомленої української (руської) аристократії в політичній конструкції Речі Посполитої періоду до Хмельниччини, наприклад. Це серед тих, хто поумнєй. Більшість знає тільки дзьобом клацати.

Також відсутнє навіть й уявлення про існування питомо української міської та аристократичної культур 15-18 століть, над*ачування на безперечно видатний і цікавий феномен степового піратства та на його історичний результат (неефективне, коротке, проте живописне державне управління), записування тієї ж волинської шляхти навіть не в колаборанти, а прямо в окупанти Волині тощо.

Відсутнє навіть й уявлення про існування питомо української міської та аристократичної культур 15-18 століть

І як найбільш дикий наслідок, просто через деяке інстинктивне прозріння, що шото тут явно нє то, що явно чогось не вистачає, некомпетентне вигадування трешової історичної реальності з магами-характерниками без жодного підґрунтя взагалі замість того, щоби врубити нарешті рубильник розуміння.

Ей, панове пацанове! Ми ж наче не є якимись неповноцінними сакралопітеками, нам не треба нічого вигадувати з нуля, ми по суті мали все те, що й інші добрі люди на континенті, а десь й більше. Може, давайте витягнемо на сонечко реальні речі, яких повно? Просто щоби не ганьбитися самоприниженням, ну хоча би через це. Щоби не носитися з ідеєю про те, що, мовляв, у нас же ж нічого нема, а тому треба терміново зробити все вкрай уйо*іщно і з нуля, не маючи на то ні компетенції, ні таланту? Просто повернутися додому, звідки вирвала нас Москва нищенням документів, нищенням самої пам'яті про нашу високу культуру?

Однак ні. Бо оце все, втрачене і викреслене, на жаль, не несе милого серцю плебейського забарвлення, а тому воно й неприйнятне. Це ж все явно ляхи або вихрести, бо хіба може українець бути протестантом або католиком, або, не дай Бог, моцним паном? Пан – іноземець по дефолту. Якщо пан – не українець.

Штож. Замість барокової лютні, улюбленого інструменту навіть й нової козацької аристократії, на гвіздку висить дика шапка з метровим шликом з поліестеру. Красиво, чо.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Яцек Павліцький Редактор міжнародного відділу Newsweek Polska
Володимир Гевко Маркетолог
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"