Усі сучасні війни є війнами з Росією

Азербайджан вказав нам шлях

Азербайджанське військо йде у наступ і поступово звільняє свої території, загарбані майже тридцять років тому. Загарбані не Вірменією. Загарбані Росією. На початку дев'яностих "мирна та демократична" Росія послідовно запалювала вогонь війни всюди, де їй не підкорялися. Так було із Молдовою, від якої росіяни відтяли Придністров'я, так було із Грузією, де були загарбані Абхазія та Аджарія, так було із Азербайджаном, який втратив Нагірний Карабах та прилеглі до нього райони.

Немає жодного значення, під яким приводом і під якими прапорами це було зроблено. Має значення лише те, що це було зроблено російською, а коли бути точними, старою радянською зброєю. Тому що всі без винятку війни в останні сорок років ведуться російською зброєю. Коли цією зброєю оснащені обидві воюючі сторони, гору бере та, на чиєму боці Росія. Коли ж у однієї із сторін з'являється не російська зброя, Росія приречена на поразку. Так було в Афганістані, так було на Близькому Сході, так тепер сталося в Азербайджані, який перемагає не тому, що азербайджанські вояки більш мужні та героїчні за вірменських, а тому що у азербайджанців є сучасна зброя, а у вірмен – радянський металобрухт.

Вперше таке сталося понад півтора століття тому, коли під час Кримської (!!!) війни 1855 року Росія воювала рушницями та гарматами часів Кутузова і мала вітрильний флот, а її суперники Англія, Франція та Туреччина - пароплави та нарізні рушниці. У тій війні, як і у всіх війнах, перемогли не героїзм, а технології.

Нині Азербайджан має сучасну зброю не російського виробництва, яка на два покоління краща. І тому азербайджанське військо успішно наступає. Окрім зброї, азербайджанці мають впливового союзника - Туреччину із потужним військом, із надсучасною зброєю стандартів НАТО. Саме через це Росія не надсилає на допомогу вірменам своїх "відпускників" і не посилає у бій за Карабах своїх вояків, які офіційно знаходяться у Вірменії. Тому що шансів на успіх – нуль! Російська зброя проти зброї НАТО – це як духові рушниці 1812 року проти англійських "штуцерів" 1855-го.

Тому спосіб звільнення загарбаних Росією територій виглядає просто – сучасна зброя плюс союзники із НАТО. У Путіна немає на це відповіді. Ми теж могли би піти цим шляхом – отримати сучасну зброю, стати союзником НАТО чи просто вступити в цю організацію. Після цього звільнення загарбаних Росією українських Криму та Донбасу було би справою часу, техніки та політичної волі.

На жаль, ми не можемо піти шляхом Азербайджану прямо тепер. Бо найсучасніша зброя, яку би ми могли би вже тепер отримати від країн НАТО, за кілька годин стане надбанням Росії. Тож поки наш президент і ті, хто його привів, будуть заглядати в очі Путіна, не бачити нам цієї зброї.

Нічого. Азербайджан чекав свого часу двадцять шість років. У ці дні в турнірі футбольної Ліги Європи виступає азербайджанська команда "Карабах", яка, звісно, поки що базується у Баку. Але самим своїм існуванням ця команда доводила і продовжує доводити неминучість повернення Карабаху. Чи є у нас такі команди? Чи є у нас політики, які здатні за прикладом Азербайджану не на словах а на ділі працювати над тим, щоб відвоювати загарбані Росією території? Хочеться вірити, що ці політики у нас з'являться раніше, ніж за двадцять років. Бо шість років окупації вже минули.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua