Геннадій Друзенко
Правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова
07.10.2020
1199

Карабаський конфлікт не чорно-білий. У кожного своя правда

Варто замислитись про багатогранність і неоднозначність цієї трагедії

В Україні виросло покоління, яке не пам'ятає і не може пам'ятати, як і з чого починався Карабах. Для них все просто: вірмени "віджали" частину суверенної території Азербайджану, як росіяни "віджали" частину суверенної території України. Друзі та союзники азербайджанців турки – чи не єдині, хто "опускає" росіян в Сирії, а отже ворог мого ворога - мій друг. Вірмени, члени Організації договору про колективну безпеку та Євразійського економічного союзу, навпаки, – форпост російського впливу на Кавказі. Отже, Україна просто приречена дружити з азербайджанцями та турками проти вірмен та росіян.

Але таке спрощене сприйняття світу ставить українських патріотів у доволі двозначне становище. Бо картинка карабахського конфлікту не така чорно-біла як може здатись українським міленіалам (і не тільки). По-перше, геополітичні міркування не мають заступати демократичних. Клан Алієвих побудував одну з найбільш невільних автократій не тільки на пострадянському просторі, а й в усьому світі: за останнім дослідженням Freedom House, рівень свободи в Азербайджані наразі на рівні Китаю, Узбекистану та Таджикистану. Навіть путінська Росія (20 пунктів) та лукашенківська Білорусь (19 пунктів) вдвічі вільніші за Азербайджан (10 пунктів). Україна (62 пункти) та Вірменія (53 пункти) - просто взірці демократії та свободи на тлі авторитарного Баку.

Клан Алієвих побудував одну з найбільш невільних автократій не тільки на пострадянському просторі, а й в усьому світі

По-друге, наші "диванні експерти" навчились захоплюватись турецькими дронами, але геть забули, що на будь-якій війні переможця визначає не тільки перевага у техніці та живій силі, а й мотивація воювати та бойовий дух. Якщо подивитись на карабаський конфлікт з цією точки зору, українське уявлення про нього перевертається догори дригом. Бо вірмени сьогодні набагато більше нагадують українців зразку весни 2014-го року, коли ми штурмували військкомати та створювали добробати, а добре вишколені та озброєні до зубів азербайджанці - російських регулярів. Хтось зі спостерігачів слушно зауважив: син Пашиняна, який демобілізувався з армії менше року тому (і тому, згідно з вірменським законодавством, має імунітет від мобілізації), вже записався добровольцем для участі в обороні Арцаха, а що в цей час робить син президента та віце-президентки (жінка Ільхама Мехрібан Алієва є не просто першою леді, а й другою особою в державі - віце-президентом Азербайджану)? Напевно звично спускає мільйони нафтодоларів де-небудь на анатолійському узбережжі...

Мотивацію вірмен захищати землю, яку вони відчувають своєю, можна порівняти хіба що з мотивацією євреїв захищати Ізраїль. Не даремно британський письменник і журналіст, єврей за походженням, Артур Кестлер, який відвідав Вірменію в 1932 році, писав про разючу схожість між єврейськими поселеннями в Палестині та радянською Вірменією 1930-х років...

Карабаський конфлікт – єдиний на пострадянському просторі, долю якого вирішило не російське втручання, а героїзм, жертовність та мотивація воювати обох сторін

Саме тому карабаський конфлікт – єдиний на пострадянському просторі, долю якого вирішило не російське втручання, а героїзм, жертовність та мотивація воювати обох сторін. До речі, СРСР в останній рік свого існування воював на боці Азербайджану (який на відміну від Вірменії погодився підписати новий союзний договір, що його готував Горбачов). 23 гвардійська мотострілкова дивізія базована в Гянджі (тоді – Кіровабад) брала безпосередню участь в каральних акціях проти вірмен на території НКАО та депортації вірмен з сіл Шаумянського району. З іншого боку, я не знаю азербайджанського аналогу вірменських федаїнів – партизан-повстанців, що воювали проти регулярів 23 дивізії та азербайджанського ОМОНу і до болю нагадували відчайдушних українських отаманів часів визвольних змагань та героїчних вояків УПА.

Я бачив вояків обох сторін карабаського конфлікту не по телевізору. І тому майже певен, що попри значну перевагу в техніці та живій силі, безумовну підтримку Туреччини, вагання Росії та нерішучість інших держав, Азербайджан вчергове зламає зуби об міцний карабахський горішок. І це може коштувати клану Алієвих влади в країні.

Втім цей текст не заклик до українців негайно переглянути свої симпатії до Азербайджану і прийняти вірменську сторону в кривавому карабаському конфлікті. Це лише заклик замислитись про багатогранність цієї трагедії, про її неоднозначність, заклик почути обидві сторони і спробувати зрозуміти правду кожної з них. Бо якщо карабаський конфлікт чомусь і вчить, то лише тому, що чорно-білий погляд на світ – прямий шлях до жахливих трагедій...

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі