2014-го було відчуття, що Україна – це країна ангелів. Нині це країна демонів
Треба йти шукати святу воду
У мене від цих білбордів з мордяками кандидатів одна асоціація: ніби вся нечисть, яка ховалася усі ці роки, затиснута в пеклі силами добра, вирвалася на волю, виповзла на поверхню, пролізла, просочилася, проповзла - і ось вона. Неушкоджена. Квітне та смердить.
Пам'ятаєте легендарні "Віднесені привидами" Хаяо Міядзакі? Усіх цих потвор, цих демонів, цих чортеняк, цих духів? Так от, вони там набагато приємніші і людяніші, ніж нечисть, яка дивиться на нас з білбордів сьогодні. Ці пальчевські, замайбутні, нашікраї, попови - бррррр. Нудить.
У 2012 році в мене було відчуття, що Україна - це країна демонів. У 2014-2015 році в мене було відчуття, що Україна - це країна ангелів. У 2020 році в мене знову відчуття, що Україна - це країна демонів. Це, мабуть, цикл якись. Круговерть нечисті в природі.
Єдине, що дає хоч якусь надію - що це все гоголівські чортиняки, а не достоєвські "бєси". Тобто що все-таки людина має над ними якусь силу - що вони не всю людську природу пожерли. І що вони не всевладні - а насправді слабкі.
Але це так, надія. Наївна, може.
Треба йти шукати святу воду.
Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.
