У яких випадках домашнє насильство можна вважати катуванням

Україна займає третє місце у світі за кількістю поданих скарг в ЄСПЛ щодо катувань

Штрафи та арешт. Так українське законодавство карає за домашнє насильство. Якщо до поліції вперше надходить повідомлення про сімейне насильство, кривднику загрожує 170 грн штрафу. За повторення злочину передбачається вже кримінальна відповідальність. Протягом останнього року українські суди неодноразово відправляли під арешт домашніх тиранів, які здійснювали фізичне та психологічне насильство проти своїх рідних.

Але чи можна кваліфікувати домашнє насильство як катування? Тут варто відштовхуватися від обставин та розглядати кожен випадок окремо.

Ратифікована Україною Конвенція ООН проти катувань визначає катування як "дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди".

Тож, якщо жертва домашнього насильства систематично страждає від кривдника і скаржиться на це правоохоронцям, які в результаті ніяк не реагують, то таку ситуацію можна розглядати як "заподіяння сильного болю або страждання з відома чи мовчазної згоди державних посадових осіб".

Втім українське законодавство у сфері протидії катуванням не відповідає міжнародним стандартам. Здійснювати тортури в розумінні Кримінального кодексу України може будь-хто і з будь-яких причин. Посадових осіб держави виносять за дужки та не згадують у законодавчих актах у цьому контексті. В результаті, така прогалина значно впливає як на підхід до розслідування подібних злочинів, так і на судову практику.

Якщо ж жертва домашнього насильства не отримує захисту від поліції та вичерпає усі національні інструменти захисту (скарги в прокуратуру, судові позови), тоді вона може надіслати скаргу до Європейського суду з прав людини й довести, що держава дала мовчазну згоду на вчинення насильства. Тут варто згадати про інший міжнародний документ – Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а саме статтю 3 "Заборона катувань". "Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню", - йдеться у ній.

Вчинення домашнього насильства державною посадовою особою може вплинути і на кваліфікацію такого злочину. На посадовій особі лежить більша відповідальність, адже вона наділена владою від імені держави. Якщо посадовець систематично здійснює фізичне чи психологічне насильство над членами своєї родини й користується своїм офіційним статусом для уникнення покарання, його жертви також можуть добиватися справедливої сатисфакції шляхом скарги в ЄСПЛ. Але для цього необхідні докази, що держава ігнорувала повідомлення про систематичне домашнє насильство.

У цьому контексті можна згадати рішення Європейського суду, в якому Францію визнали винною, оскільки її органи не вжили достатніх заходів для протидії домашнього насильства над дитиною, хоча директор школи, в якій вона навчалась, інформував про ознаки жорстокого поводження з нею з боку батьків. Попри численні звернення та експертизи, правоохоронні та соціальні органи не помічали домашнього насильства, і як наслідок, у 2009 році, дівчинку знайшли мертвою... І хоча батьки отримали покарання за вбивство, правозахисні організації не зупинилися та подали скаргу на бездіяльність держави, яка призвела до смерті дитини. У своєму рішенні ЄСПЛ визнав, що у цьому випадку зі сторони держави є очевидним порушення статті 3 "Заборона катувань" Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Тож, кваліфікація домашнього насильства залежить від рівня завданої шкоди і тих, хто вчиняв злочин. Важливо, що дії чи бездіяльність державних органів є ключовим фактором в остаточній оцінці домашнього насильства.

За 2019 рік українські суди винесли лише 17 вироків за порушення статті 127 ККУ (катування). Це катастрофічно необ'єктивна цифра, адже за даними правозахисних організацій кількість фактів катувань складає десятки тисяч щороку. Постраждалими були визнані 4 дитини, що теж не відповідає реальним масштабам проблеми. Щороку ЄСПЛ розглядає десятки скарг щодо порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в Україні. На компенсацію постраждалим держава витрачає мільйони гривень і займає третє місце у світі за кількістю поданих скарг щодо катувань.

Антон Мороз, для Gazeta.ua