Як комп'ютерні ігри впливають на мозок

Це тепер складова реальності, і з нею треба навчитися жити

Red Dead Redemption, Дота, Ліга Легенд, WOW, Zelda, Супер-Маріо, Майнкрафт, старий добрий Doom. Якщо ці назви вам про щось говорять, то ви або любите комп'ютерні ігри, або ведете з ними запеклу боротьбу. Інші скоріше за все просто не зіштовхувалися із ними досі.

Все старші й старші люди захоплюються комп'ютерними іграми, а технології пропонують дедалі крутіші гаджети. Дехто стає кіберспортсменами й спортсменками та цим заробляє. Серед тих, хто не грає, заведено вважати, що ігри це зло, отупіння, дегуманізація і виснаження мозку. Ми перечитали наукову літературу, аби знайти неупереджену думку про комп'ютерні ігри та мозок.

Як комп'ютерні ігри впливають на мозок?

Завдяки грі, де розвивається стратегія, будуються міста, гинуть зомбі чи спритно гасає лонгборд, мозку стає добре, і він працює.

Якщо детальніше, то ігри, як і речовини, наприклад, алкоголь, кофеїн, MDMA чи секс або сноуборд, викликають викид нейромедіатору дофаміну. Це активує лобну кору півкуль та глибші ділянки, і ми відчуваємо задоволення.

Згодом мозок відстежує зв'язок між дофаміновим приходом та грою, і хоче ще. Наскільки сильно він цього хоче, знають батьки, чиї діти вимагають телефон, аби пограти. Дофамін діє на мозок уже тоді, коли ми очікуємо на виграш, перемогу, визнання нашої правоти, зростання балів у грі та перехід на новий рівень. Сам вигляд телефону, планшету чи консолі стає сильним подразником, аби мозок "збадьорився".

Чи ігри відокремлюють гравців від реального життя?

Велике питання, де тут причина, а де наслідок. Елементи з дедалі технічно досконалих, фантастичних чи навпаки гіперреалістичних ігор захоплюють свідомість і згодом ніби просочуються в реальне життя гравців. Цей феномен назвали "ігрове перенесення". Люди можуть уявляти меню гри та обирати інструменти, аби в справжньому супермаркеті схопити з далекої полиці пляшку олії. З боку воно виглядає дещо химерно.

Звісно, тут всі подумали про ігроманію, залежність, синці під очима і відсутні соціальні навички. Так справді буває, але це більше стереотип.

Не всі, хто грає, погано соціалізовані та залежні, і не всі ґеймери були колись добре соціалізованими, рум'янощокими та веселими.

Дійсно, в Китаї та Південній Кореї багато дітей і дорослих мають розлад інтернет-залежності, а також депресивний розлад чи розлад з гіперактивністю і дефіцитом уважності, та проводять багато годин, або і діб за грою.

Але кореляція не означає причинно-наслідковий зв'язок. Для багатьох людей з поганими соціальними навичками, відсутніми життєвими перспективами чи наявним психічним розладом, який вони наразі не подолали, комп'ютерні ігри є наслідком їхнього стану і певним полегшенням.

Чи ігри "висушують" мозок?

На мозок, товщину білої та сірої речовини, те, як влаштовані нейронні мережі впливає все, що ми робимо. Ультратрейли та навчання певним навичкам також зменшують товщину сірої речовини в певних ділянках. Тож справді можна очікувати, що комп'ютерні ігри змінюватимуть мозок. Брак спілкування, перебування у реальному житті, навіть нестача сенсорної стимуляції: вітер у волоссі, пісок у сандалях, доторк руки також відображатимуться на нейронних мережах.

Мозок людей, які грають більше, дійсно відрізняється від мозку тих, хто грає менше. Це можна побачити завдяки структурному магнітному резонансу. Різниться, передусім, товщина коркових структур, залучених в імпульс-контролі, переживанні виграшу та програшу та сенсорики й моторики.

Також, в тих, хто багато грає і залежить від цього, порушена взаємодія між корковими й підкорковими структурами мозку. Зауважте — не всі, хто грають на комп'ютері, мають розлад інтернет-залежності. Залежних серед них — 9-23% за різними дослідженнями. Подібна картина роботи мозку спостерігається ще в людей з розладом дефіциту уважності та гіперактивності. При цьому після року терапії картина змінювалася, і мозок ставав більш схожим на мозок людей без розладу.

В людей з розладом інтернет-залежності, а також розладу дефіциту уважності й гіперактивності, і людей в стані депресії низка ділянок мозку навпаки поєднана надто добре. Припускають, що саме така надто ретельна "прошивка" мозку робить людей схильними до цих станів, і є причиною, а не наслідком. Припинення гри зумовлює зміни в мозку і сповільнення його розвитку, свідчать дослідження. В тих, хто не грав і не грає, мозок не змінюється.

Ігри та розлад з дефіцитом уважності та гіперактивності.

В ігроманії та розладу з дефіцитом уважності є дещо анатомічно спільне. Щобільше, люди з РДУГом часто починають грати в ігри й занурюються в них. По-перше, в них добре виходить, адже мозок "прошитий" під це діло. По-друге, у грі менше проблем з реального життя, а в разі РДУГу вони в дитини чи підлітка є. Нарешті, ігри добре стимулюють мозок, і він "доганяється" до бажаного стану зосередженості й збудження лобної кори півкуль. Люди з РДУГом більше ризикують розвинути розлад інтернет-залежності, ніж люди без нього.

Ви здивуєтеся, але вміння перетворювати зраду на перемогу згодилося і в разі РДУГу та ігор. Віртуальна реальність та гра в ній може бути застосована для тренування мозку бути уважним. Існує й інший підхід, що вже був клінічно досліджений: шолом зчитує уважність мозку, і від цього залежить успішність гри на планшеті, підпорядкованому шолому. Тож дофамін від гри йде на хорошу справу подолання РДУГу і навчання мозку тому, що "уважність = перемога = дофамін = задоволення".

Ознаки розладу залежності від інтернету.

Не всі, хто грають в Доту, мають розлад.

Не всі люди з цим розладом залежать від інтернету: можна підсісти й на офлайн ігри, це справа смаку. Та ознаки цього розладу такі: депресивний настрій, брехливість, почуття провини, тривожність, ейфорія, коли гра почалася, нездатність виставити пріоритети, ізоляція, відсутність відчуття часу чи його викривлення, перебування в стані захисту від оточуючих, перезбудження, перепади настрою, самотність, нудьга від реального життя, прокрастинація.

А ще: біль у спині, зап'ясті, головний біль, безсоння, погане харчування, недостатня особиста гігієна, біль в шиї, сухі очі, проблеми з набором чи втратою ваги.

Що з цим робити?

По-перше, мета лікування не є "припинити грати взагалі". Метою має бути "свідомо ставитися до ігор та контролювати себе". Так само як з алкоголем і солодким. Контролювати себе важче, ніж чогось уникати повністю.

По-друге, слід зважати на біологічні чинники, як-от РДУГ чи депресивний розлад, що стали однією з причин залежності. Лікувати слід їх, а не просто поміняти пароль на комп'ютері та викинути з вікна приставку.

По-третє, є певні когнітивно-поведінкові терапевтичні підходи до подолання залежності. Плекання сорому і провини до них не належать.

• Зміна графіку гри: слід зламати усталені схеми, до яких звик мозок.

• Зовнішні стопери: фізично дистанціюватися від гри в реальному житті.

• Поставити цілі щодо тривалості щоденної гри та мати за це винагороду.

• Не грати в те, що викликає залежність. Грати в інше.

• Можливе використання медикаментів: антидепресантів чи ліків для подолання обсесивно-компульсивного розладу, якщо він є.

• Займатися фізичними навантаженнями, аби "догнатися" дофаміном, якого тепер бракує.

То що у підсумку? Ігри, особливо стратегії зі складними сюжетами, це непогано. І вони можуть нас чогось навчити та прокачати мозок. З ними — як з SARS-CoV-2. Це тепер складова реальності, і з нею треба навчитися жити, аби все було максимально під нашим контролем.

Втекти від цієї реальності чи заборонити її, аби засоромити всіх, хто грає, це погана ідея. Краще спрямувати зусилля на пошук причини, яка відвертає від реальності та занурює в гру.

Оригінал