Наша історія змушує нас постійно починати все заново, заново будувати фундамент і заново накопичувати

Спадок.

Це, мабуть, одне з найголовніших слів, яке відрізняє нас від "старої Європи". Спадок матеріальний, спадок нематеріальний. У "старій Європі" його занадто багато, у нас його занадто мало. Над ними він тяжіє, як "вантаж цінностей", який хотів скидати Ніцше; ми ж його маємо постійно створювати і віднаходити. Вони можуть бути рантьє, зокрема в культурі; у нас же - постійне "первинне накопичення капіталу", зокрема і в культурі.

Наша історія змушує нас постійно починати все заново, заново будувати фундамент і заново накопичувати. Цінності духовні і цінності матеріальні. У сфері сенсів у нас - теж дикий капіталізм, теж первинне накопичення. І в цьому є щось п'янке, бо все можна, немає чітких табу. І водночас щось трагічне і відчайдушне, бо ти знаєш, що твої наступники тебе зітруть в порошок. Бо вони теж, як і ти, хочуть жити без спадку - і водночас за ним безумно тужити.

"Стара Європа" настільки втомилася від спадку, що постійно хоче його скинути - вигадує то революцію, то авангард, то мультикультуралізм. І все одно цей спадок до неї повертається, тримає її на гачку.

А ми ж настільки втомилися від відсутності спадку, що постійно його собі вигадуємо. І все ж найсильнішим виявляється інстинкт все знову перетворити на tabula rasa.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал