Українці змінили Східну Європу. Але боїмося бути в центрі історії

Нас лякає те, що виходить за межі нашої країни

Мені здається, ми, українці, часто боїмося мислити в термінах ширших, ніж межі нашої країни. Нас лякає те, що виходить за її межі. Ми боїмося бути спільнотою, що задає моду, що визначає тренди.

Наприклад, білоруські протести. Скільки я вже прочитав про те, що вони не такі, занадто наївні, занадто ненаціональні, занадто залежні від "русского мира" чи ще якісь.

Але говорити так - значить не помічати головного. Ідея, яка надихала нас, тепер надихає їх. Ідея антиавторитарного повстання розширюється - а значить вона живе. І це нас має надихати, а не засмучувати - бо ми були одними з тих, хто цю ідею приніс у Східну Європу.

Скористається зараз РФ ситуацію чи не скористається - Східна Європа вже ніколи не буде такою, якою була до цих протестів. І ніколи не буде такою, якою була до наших протестів. Енергія, яка живила наші Майдани, яка живила грузинську Трояндову революцію, протести в Молдові та Вірменії - ця енергія тепер у Білорусі.

Мене також дивує, коли люди кажуть, що до білоруських подій ми маємо ставитися тільки крізь призму наших інтересів, а не цінностей. Інтереси, звісно, важливі. Але коли у 2013-2014 роках деякі західні країни ставилися до наших подій тільки крізь призму своїх інтересів, а не цінностей, ми дуже ображалися. Тому чому тепер подвійні стандарти? Чи цінності ми поділяємо тільки тоді, коли це нам вигідно?

Нам важливо часом відчувати себе частиною глобальних процесів - а не лише свого внутрішнього розвитку. Бо тільки так ми справді можемо бути в центрі історії та впливати на неї. Тільки так ми зможемо позбуватися своєї провінційності.

Тому для мене "Жыве Беларусь!" і "Слава Україні!" - це сестри-близнючки.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал