Путін обережно топить Зеленського

Перемир'я - теж зброя дестабілізації

Вперше після досягнення угоди про безстрокове перемир'я загинув український військовий.

Глава ДНР Денис Пушилін попереджає про запланований обстріл українських позицій. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба хоче терміново розмовляти зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим. Все це - ознаки того, що безстрокове перемир'я може завершитися у будь-який момент. І стає очевидним, що це перемир'я теж було частиною стратегії Кремля по дестабілізації ситуації в Україні, - пише Віталій Портников для Еspreso.tv.

Уже не раз доводилося відзначати, що Володимир Путін не збирається ні про що домовлятися з Володимиром Зеленським. Навпаки, головна мета російського лідера - використовувати некомпетентність українського президента для дестабілізації ситуації в нашій країні, полегшити Росії можливості нових територіальних захоплень. Саме тому перемир'я оголошується зовсім не для того, щоб припинити війну, а для того, щоб поглибити прірву між владою та патріотичною частиною суспільства. Щоб змусити Зеленського мовчати, коли гинуть українські солдати - в надії, що "це не Путін" і перемир'я збережеться. Щоб змусити Зеленського не реагувати, коли зі своїми ультиматумами виступає якийсь там Пушилін - в надії, що "це не Путін" і перемир'я збережеться. Щоб замість жорсткої реакції намагатися "достукатися" до Лаврова, щоб той розповів Путіну, які нехороші люди заважають перемир'ю.

А тільки це все - Путін. Це його спецоперація. І він не просто топить Зеленського - він його притоплює, топить потроху, обережно. Російський президент робить це для того, щоб остаточно позбавити свою жертву орієнтації в тому, що відбувається навколо. І при цьому його влаштовує будь-яка реакція з Києва. Змовчать - прекрасно. Почнуть діяти - можна буде звинуватити в неконструктивності і відмовитися від участі у "нормандському саміті". Яка різниця!

Ще однією дуже важливою причиною байдужості Кремля до підтримки перемир'я є і те, що на момент його укладення у Москві могли розраховувати на хоча б часткове відновлення довіри з Заходом. Але потім трапилися президентські вибори в Білорусі і отруєння Олексія Навального. І стало ясно, що обережність в Україні нічого вже не змінить - так навіщо ж тоді панькатися?

Втім, і такий розвиток подій - якщо врахувати те, як розвиваються відносини Росії з цивілізованим світом у останні роки - не так вже й важко було передбачити.