Ердогану муляє ім'я Ататюрка. Почав проти нього "маленьку переможну війну"

Ая-Софія – вічна, а вся ця суєта – лише марне розкидання бісеру перед її брамою

Новина про те, що минулої п'ятниці вперше з 1934 року в стамбульській Ая-Софії відбувся намаз, сприкрила настрій навіть таких греко-католицьких атеїстів Київського патріархату, як автор цих рядків.

Бо хто бодай раз побував у Стамбулі і його найвеличнішому храмі, все життя не може вийти з дива і мріє повернутися під той дивовижний купол. Навіть у багатому на древності Стамбулі Ая-Софія виглядає як релікт, наче неприкрите обличчя самої Історії. Коли бачиш цей досконалий храм, автоматично зникають питання про те, чому ж наші пращури прийняли християнство саме з візантійського Константинополя.

Тому, повторюся, прикро, ба навіть болісно розглядати фотографії застеленої зеленим килимом Ая-Софії, неприємно чути спів муедзинів, які з чотирьох мінаретів храму покликали мусульман до молитви. Бо мимоволі складається враження, ніби минулої п'ятниці іслам завдав чергової поразки християнству, наче здійснено якусь наругу над нами, християнами, мовби це ще один знак із неба, що віщує настання темних часів.

Власне кажучи, ця подія і створена задля того, щоб справляти таке враження на християн, а водночас надати консервативній частині турецького суспільства відчуття ейфорії. "Маленька переможна війна" за Ая-Софію не залишає сумнівів, що вся ця історія – насамперед про політику, а не про релігію. І потрібна вона не турецьким мусульманам, а Ерджепу Таїпу Ердогану.

"Маленька переможна війна" за Ая-Софію не залишає сумнівів, що вся ця історія – насамперед про політику, а не про релігію. І потрібна вона не турецьким мусульманам, а Ерджепу Таїпу Ердогану

Наважуся припустити, що йдеться про персональне зведення стосунків Ердогана й Ататюрка, республіканської Туреччини й Османської імперії. Адже весь цей фарс, під час якого ручні суди визнавали підписи й накази Ататюрка про створення в Ая-Софії музею недійсними, мав єдину мету: знівелювати кемалістські реформи й повернутися до імперського проєкту. І храм тут – лише символ, одна із ланок довгого й складного процесу.

Туреччиною давно йде поголос про, м'яко кажучи, прохолодне ставлення чинного президента до постаті Ататюрка. Ясна річ, виступити відкрито проти "батька всіх турків" (саме це означає слово Ататюрк) Ердоган не насмілюється, але це не заважає йому послідовно й успішно руйнувати республіканський фундамент, закладений реформами Мустафи Кемаля.

Усі, мабуть, чули про новий аеропорт Стамбула, про це диво сучасної архітектури й техніки, але не всі знають, що попередній аеропорт – той, що імені Ататюрка, – не значно поступався новому. Для чого ж збудували новий? Одна з турецьких версій: щоб найбільше летовище Туреччини не носило ім'я Ататюрка. Бо це ім'я Ердогану муляє.

Рамки республіки завузькі для людини, яка себе бачить султаном – і відповідно поводиться, живе (палац-резиденція Ердогана в Анкарі перевищує межі нормального і розумного) й діє. Невипадково вперше ідея перетворити Ая-Софію на мечеть цьогоріч прозвучала саме 29 травня, коли влада пишно святкувала 567-му річницю взяття Константинополя. Ось які дати, події й масштаби цікавлять Ердогана!

Далеко не всі турки, особливо в Стамбулі та решті великих міст, сприйняли перетворення Ая-Софії в мечеть позитивно. Вони розуміють, що в них крадуть республіку, а разом із нею – свободи й сучасний триб життя

А разом із тим – і поточні політичні справи: цементування навколо себе консервативного електорату, спроба збільшити ядро своїх прихильників у Стамбулі, місті, яке Ердогана переважно не сприймає і не голосує за його кандидатів. І, до речі, далеко не всі турки, особливо в Стамбулі та решті великих міст, сприйняли перетворення Ая-Софії в мечеть позитивно. Вони розуміють, що в них крадуть республіку, а разом із нею – свободи й сучасний триб життя.

Втім, новина про мечетизацію Ая-Софії, попри перше враження, не є трагічною. Майже п'ять століть цей храм був мечеттю – і нічого йому не сталося. Не станеться й тепер, бо турки з великою повагою і обережністю ставляться до пам'яток старовини, нам у них ще варто цього повчитися.

Ая-Софія переживе і нас, і Ердогана, і цю нову хвилю імперської ісламізації, і, я впевнений, перетворення знову в музей, а потім і в християнський храм. Бо Ая-Софія – вічна, а вся ця суєта – лише марне розкидання бісеру перед її брамою.

Публікується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Погода