Син Нації. Ворог Держави. Частина 2.
Гей-парад
Наприкінці квітня у пресі все частіше почали з'являтися анонси міжнародного форуму педерастів і їм подібних під назвою: "Київ Прайд", що мав проходити у столиці 16-19 травня, і завершитися "мирною ходою". Ця новина сколихнула праву публіку, адже всі розуміли, що мова йде про ...перший в Україні гей-парад. Дозволити собі мовчки спостерігати за цим дійством не міг жоден патріот.
В Інтернеті було запущено кілька спільнот, які стали центрами координації дій активістів, що збиралися розігнати марш содомітів. Я уважно стежив за новинами у тих спільнотах, намагався "тримати руку на пульсі", щоб знати, коли слід виїжджати до Києва. До останнього моменту не було чітко відомо навіть дату проведення, а не те, що маршрут їхньої ходи. Геї плутали людей, поширювали дезінформацію, намагаючись приспати пильність націоналістів і підібрати зручний момент для своєї "вилазки".
Щоб згуртувати прихильників Вінницької СНА і якомога більше активістів залучити до поїздки на Київ, я вирішив організувати за кілька днів до анонсованого гей-параду, протестну акцію у Вінниці під доволі жорсткою назвою "Геть педерастів!". Акцію було заплановано на 18 травня.
У ті дні я не знав, що поки я веду підготовку до акції, живу розміреним життям, Добросєрдов таки підписав постанову про порушення кримінальної справу за рідкісною статтею 161 ККУ: "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії", за якою передбачено покарання у вигляді великого штрафу чи до п'яти років ув'язнення. Однак справа була порушена по факту вчинення "злочину", якщо можна так назвати ту акцію, а не конкретно проти мене чи інших осіб. Тому мене й не повідомляли про це і вичікували слушного моменту, аби здійснити "пророцтво" пана Блащука: "І нє вздумай ещо што-то мутіть. На етат раз уже нє пракатіт".
Таки збулося. 16 травня мені знову зателефонували з Прокуратури. На цей раз зі мною розмовляв уже старший слідчий Прокуратури Антон Ковальський. Він сказав, що хоче зі мною зустрітися і передати повістку, аби я з'явився на наступний день на допит у якості свідка.
Отримавши повістку, я зателефонував своєму доброму знайомому – адвокатові Валерію Палію. Це відомий у нашому місті діяч, член Народного Руху, який свого часу був дисидентом і сьогодні захищає опозиціонерів у судах.
Валерій Максимович мав невідкладні справи у той день, та й, як і я, не сприймав всерйоз усієї цієї колотні, а тому порадив з'явитися на допит і в разі чого сказати, що не даватиму жодних свідчень без його присутності. Я прислухався до його поради.
Майже викрадення
Я традиційно повідомляю мерію про проведення акції не раніше, ніж за 1-2 дні, адже в статті 39-й Констиуції не вказано, в які терміни громадяни зобов'язані повідомити органи місцевої влади про свої зібрання. Це доволі поширена тактика громадських активістів в Україні, і тут я нічого нового не винаходив. Тому і на цей раз, про нашу акцію проти геїв я вирішив повідомити мерію якраз напередодні її проведення - 17 травня.
Як виявилось, мерія вже була готова до мого візиту. Нічого не підозрюючи, приблизно о 13-й годині я завітав у відділ звернень громадян Вінницької міської ради. Побачивши моє повідомлення, спеціаліст відділу одразу ж пішла в сусідній кабінет до начальниці. Я мусив почекати, бо знаючи, наші "доблесні" і "чесні" органи МВС та "святу" мерію завжди реєструю копію повідомлення і залишаю собі, щоб пред'явити ментам на акції. Інакше вони зроблять розгублений вигляд і скажуть: "У вас немає повідомлення? Ай-я-яй! Невже акцію незареєстровано? Доведеться вас усіх "запакувати", товариші..."
Начальниця відділу вийшла до мене взяла мій паспорт і копію повідомлення і зникла на півгодини. Оскільки офіс у нас "прозорий", то я мав змогу бачити, як вона кудись телефонує. Всі проблеми з моїми документами, за дивним збігом обставин, було вирішено якраз у ту мить, коли до відділу завітав мій "старий знайомий" - В'ячеслав Блащук, одягнений у цивільне. З ним був і ще один міліцейський начальник, чиє ім'я я не пам'ятаю, тому назвемо його "Вусатим". Побачивши пана Блащука я пожартував: "Бачу, ви знову проходили повз і вирішили зайти?".
Коли я вийшов з мерії зі мною чомусь поряд ішли Блащук і Вусатий. Мені здалося це дивним, бо, погодьтесь, якось незручно ходити містом у такій дегенеративній компанії. Панове міліціянти не розгубились і запропонували мені пройти до їх автомобіля "Пежо", на якому ганяє Блащук і проїхати невідомо-куди дял проведення "профілактичної бесіди". Не знаю чому, але мені ця ідея не сподобалась, до того ж я поспішав на ринок, щоб докупити палиці для прапорів на завтрашню акцію, і часу "кататись" у мене не було. Я запитав у них: "Ви мене затримуєте?". "Ні, це добровільно" - відповів Вусатий. "Ну, раз добровільно, то ви йдіть собі наліво, а я піду направо"- підсумував я. Після цього двоє підхопили мене попід руки і почали волочити через усю площу до свого автомобіля на очах у перехожих.
Рівень розумових здібностей Вусатого і Блащука просто-таки вражає. На що вони розраховували - невідомо. Мабуть, на безкарність і вседозволеність. Я звісно ж звернувся до оточуючих людей про допомогу, і вже за кілька хвилин навколо зібралася невеличка юрба із перехожих, які цікавилися, куди мене волочать ці двоє. До речі, це спростовує міф, нав'язаний нам іззовні, нібито ми такий народ, де всім на всіх наплювати. Повна маячня, і в усіх цих перипетіях моя віра в Український народ тільки зміцніла.
Блащук почав голосно брехати перехожим: "Прєступніка задєрживаєм! Чєлавєк в
Пракуратуру нє являєтса уже двє нєдєлі. І вам ваабще, какая разніца?!". Я спростував недолугу вигадку "служителя Закону", кинувши зім'яте повідомлення про акцію в бік перехожих, наскільки дозволяли мені заламані руки (двоє тримали мене спиною до юрби). У кількох словах пояснив, що відбувається, і таке свавілля викликало негайне обурення людей. Блащук і Вусатий вже не мали вибору і змушені були відпустити мене, переключившись на залякування найактивніших моїх захисників.
А я тим часом вирушив до редакції інтернет-видання "Свобода Слова в Україні", що знаходилось поблизу. Там працюють дві мої знайомі журналістки. Захопивши з собою одну з них, Віку, я повернувся на площу. На жаль, люди вже розійшлись, тому ми взяли інтерв'ю лише у кількох очевидців і через півгодини на сайті газети вже було повідомлення про ці події.
"Робити я не хочу, а красти я боюся..."
В'ячеслав Блащук є уособленням справжнього "героя-міліціонера". Горда постава, сильна
статура, твердий характер, кмітливість і нестримна жага до справедливості – усіх цих рис у нього, як і у більшості ментів, на жаль немає. Елементарний такт чи чемність йому невідомі, спілкується він російською чи ламаним суржиком, перемішаним з матюками, а до співрозмовника зазвичай звертається на "ти".
Тому я ніколи не підтримував гасла тих, хто скандує: "Міліція з народом!", бо знаючи на конкретних життєвих пикладах, хто працює в органах МВС, просто не міг вимовити цю фразу. Мені більше імпонує народна кричалка: "Робити я не хочу, а красти я боюся, поїду я у місто в міліцію наймуся!", яку ми неодмінно повторюємо на всіх акціях. Навіть з мого двору в міліцію пішли працювати лише найтупіші, і найбезпринципніші люди з низьким рівнем інтелекту і залежні від алкоголю. Таке враження, що це якийсь "клуб" для тих, хто в житті не має ні до чого хисту, і руки до роботи якось не стоять.
Обшук
Той "чудовий" день був насичений подіями. На 16-ту я мав з'явитися до Прокуратури.
Зі мною була журналістка Наталка Вершко. Судячи із завзятості Блащука, цілком імовірним видавався його візит і до Прокуратури, тому хотілося, щоб про те, як міліція посеред білого дня викрадає людей, дізналася громадськість.
Однак Блащук не прибув. Натомість слідчий Ковальський повідомив мені дві новини: погану і ...погану. Перша: він забороняє журналістці бути присутньою при проведенні слідчих дій, і друга: у мене вдома мав бути проведений обшук. Постанову суду про обшук з'явилися ще 12 квітня, тобто майже за місяць до того, але Ковальський чекав вдалого моменту. До речі, видала цю постанову суддя Наталія Бесараб, яку Національна спілка журналістів назвала "Ворогом свободи слова - 2012".
За адресою проживання слідчий "вигріб" у мене два мішки речових доказів, серед яких прапори, банери, транспаранти, якісь папірці, листівки тощо. Навіть комп'ютер і мобільний телефон, який, до речі, знаходився у мене в кишені, а не в помешканні і вилучати його слідчий не мав права, як з'ясувалося пізніше. За мету насправді ставилося зірвати завтрашню акцію, яку уже важко було б провести без всіх тих речей.
За адресою прописки я майже не проживаю, тому там нічого й не знайшли. Складаючи акт, пан Ковальський мило спілкувався з моєю бабкою, яка проживає за тією адресою і пояснив їй, чому він такий завзятий: "Я напалавіну єврей, а он ґаваріт, што нас всєх нужно висєліть". Про свою національність він потім неодноразово повідомляв і інших фігурантів справи. З якою метою - невідомо. Причин для гордості не бачу.
З Прокуратури я повернувся пізно ввечері. Радувало одне: ноутбук, яким я постійно користуюся , керуючись "шостим чуттям" вперше залишив на роботі і Ковальський не отримав доступу до більшості матеріалів.
Анти-анти-гей-парад
Поки я був у Прокуратурі, мерія вже встигла підготувати позов до окружного адмінсуду з метою заборонити акцію проти геїв. Мені важко зрозуміти таку акивну позицію Гройсмана у цьому питанні. Мабуть, первинним тут була не любов до педерастів, а радше ненависть до українських націоналістів.
Вранці наступного дня акцію проти геїв заборонив суд, посилаючись на радянський закон 1988 року і неспроможність міліції забезпечувати порядок у зв'зку з перебуванням у місті європейської делегації. Однак на місце, де мала проводитись акція, з'їхалось вдосталь
міліції на чолі з В'ячеславом Блащуком, представники СБУ, мерії, судові виконавці та ін.Акцію довелося скасувати, інакше б усіх просто "пов'язали" б.
Я, наскільки мав можливість, повідомив про це учасників. Однак повідомлення прочитали не всі, а тому на місці міліціянти мали змогу проводити активну "роз'яснювальну роботу".
Одна дівчина, на ім'я Оля, не заходила в той день в Інтернет і не знала, що акцію скасовано, а тому прийшла на місце протесутвати проти пропаганди збочень у футболці з зображенням "Ідея Нації". Її поблизу наміченого місця проведення акції і перестріла група міліціянтів на чолі з Блащуком. Побачивши таке "неподобство" і "загрозу правопорядку" пан Блащук, доросла людина, до речі, заступник начальника міської міліції і начальник громадської безпеки міста Вінниці, змусив дівчину знімати футболку...
Далі буде...
