Від імені Криму і Донбасу говорять лише ті, хто спалив усі мости з Україною

Ми не знаємо настроїв окупованих територій

Усі розмови про настрої окупованих територій впираються в одну проблему. У нас немає звідти виразної соціології.

Більш того - її й не буде. Проблема навіть не в тому, що українські соціологи не можуть проводити там заміри. І не в тому, що російська соціологія недостовірна. Проблема в тому, що ідея проводити дослідження на окупованих територіях наперед приречена. У ситуації, коли щирість карається - частина респондентів буде мовчати або недоговорювати, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Власне, про це ж варто пам'ятати і в ті моменти, коли ми намагаємося судити про настрої окупованих територій за соціальними мережами.

Збірний образ коментатора з Криму і Донбасу досить простий. Любить Росію, зневажає Україну, чекає російських прапорів на Хрещатику. До того ж він обіцяє крах Євросоюзу, радіє американським погромам і засмучується успіхам Ілона Маска. Сперечається агресивно і схильний виступати від імені цілого регіону.

І було б помилкою піти у нього на поводі.

Ті, кому випало жити на окупованих територіях, сьогодні діляться на дві групи. Одні встигли спалити мости з Україною. Інші - ні

Ступінь радикальності поведінки людини в соціальних мережах визначається одним простим фактором. Яка доля на неї чекає, якщо в її регіон повернуться українські прапори? А все тому, що ті, кому випало жити на окупованих територіях, сьогодні діляться на дві групи. Одні встигли спалити мости з Україною. Інші - ні.

Одні встигли повоювати проти української армії. Послужити в окупаційних адміністраціях. Відзначилися мародерством на Донбасі чи будують кар'єру в кримських органах влади. Інші - живуть простором приватного життя. Не стикаються з адміністративними вертикалями. Зберігають можливість перетинати лінію розмежування.

Перші прекрасно розуміють, що в разі повернення України їм доведеться залишити регіон. Над ними маячить загроза кримінального переслідування і судових позовів. Перемога України означатиме для цих людей персональну поразку. І тому вони не соромляться у висловах, коли добираються до соцмереж. Хизуються непримиренністю і намагаються звучати якомога радикальніше. Російська окупація - це єдиний їхній шанс на власне майбутнє.

З другою групою все інакше. Вони не переступали українських законів. Не порушували присягу - військову або чиновницьку. Причому, вони зовсім не обов'язково повинні бути затятими патріотами України. Куди важливіше те, що в їхньому способі життя офіційний Київ не знайде складу злочину.

Хтось із них чекає повернення України. Хтось - просто зосереджений на побутовому виживанні. Але їхні голоси не чутно саме тому, що вони не хочуть, щоб їх чули

І рівно з цієї причини вони куди менш активні у соціальних мережах. Тому що зміна прапорів на півострові або Донбасі не буде супроводжуватися для них необхідністю втечі в Росію. Хтось із них чекає повернення України. Хтось - просто зосереджений на побутовому виживанні. Але їхні голоси не чутно саме тому, що вони не хочуть, щоб їх чули. Вони "пішли під радари" і все, що у них залишається - це анонімні акаунти і розмови на кухнях.

А тому вголос від імені окупованих регіонів говорять лише ті, хто встиг спалити всі мости. Їм нікуди відступати - і тепер вони люто підтримують Кремль. У них не залишилося альтернатив - і тепер вони погрожують Україні розправою. Було б помилкою вважати їх усіх поголовно "ботами". Ці люди всього лише захищають ту реальність, в межах якої їм знайшлося місце. Якщо реальність зміниться - місця їм вже може і не знайтися.

Проукраїнські голоси на окупованих територіях переслідуються - а тому проросійські звучать безальтернативним хором

Монополія на публічність дісталася їм випадково. Просто тому, що всі інші змушені мовчати. Проукраїнські голоси на окупованих територіях переслідуються - а тому проросійські звучать безальтернативним хором. Але було б помилкою вважати їх - виразниками спільної думки.

У цьому і особливість ситуації. Ми не знаємо настроїв Криму і Донбасу. Нам не вдасться спертися в цьому питанні на соціологію. У нас не вийде промоніторити соцмережі. Ми можемо лише будувати прогнози і робити припущення, але не більше. Саме тому мене смішать будь-які розмови про "закриту соціологію" і "електоральні настрої".

У слові "окупація" є багато всього. Але чому там точно немає місця - так це щирості.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Марк Тіссен Оглядач видання The Washington Post
Девід Кларк Аналітик, колишній спеціальний радник по Європі в МЗС Великої Британії
Андрій Андрушків Експерт з управління, виконавчий директор Центру спільних дій
Агія Загребельська Засновниця громадського проєкту "Ліга антитрасту"
Андерс Аслунд Американський економіст