Ми неправильно уявляємо війну. Перемогти нас можуть і без танків

Любимо повторювати, що правда приречена перемогти. Але це не так. Перемагає той, хто нав'язав свою правду іншим

У слові "війна" нам перш за все ввижається брязкіт танкових гусениць. Ми продовжуємо вважати, ніби битви ведуть заради квадратних кілометрів. Насправді полем бою давно стала не реальність, а наше уявлення про неї. І якщо ви не годуєте свою медіаармію — готуйтеся до того, що вас завоює чужа. Мотиви якої будуть визначатися мотивами її спонсорів.

Джерела фінансування ділять всі українські медіа на п'ять типів, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Держбюджет. Якщо в Росії всі найбільші медіа годуються з государевих рук, то в Україні — все навпаки. Бюджетні гроші отримує лише "Суспiльне" — причому обсяги фінансування явно не відповідають поставленим завданням. Цей холдинг змушений бути пасинком медіаринку — коштів не вистачає, техніка стара, а процедури роблять його негнучким.

Полем бою давно стала не реальність, а наше уявлення про неї

Західні гроші. У цю категорію потрапляють відразу два типи медіа. Ті, хто живе за рахунок грантів ("Громадське" і "Громадське радiо"). І українські редакції міжнародних холдингів (Радiо Свобода, Deutsche Welle, Голос Америки). Теоретично вони можуть дозволити собі не шукати рекламодавців, не гнатися за кількістю на шкоду якості і не орієнтуватися на клікабельність. У той же час всі вони залишаються таким собі "мінімальним інформаційним прожитковим мінімумом" для українського споживача. У країні, де переміг телевізор, вони займають важливу, але не наріжну нішу.

Російські гроші. Найвищі зарплати, найтоксичніший контент і найодіозніша подача — ось три кити, на яких стоять ці медіа. Залежно від завдання вони можуть або просувати кремлівську картинку реальності, або руйнувати українську. Хтось займається прямою пропагандою. Хтось — атакує українські наративи. Хтось — занурює глядача в рукотворний хаос, руйнуючи сам концепт факту. Ретельно підібрані пропорції правди і брехні дозволяють їм відбиватися від звинувачень у заангажованості.

Прикидаються опозицією і прикриваються свободою слова

У міру сил вони намагаються грати в респектабельність, запрошуючи на роботу відомих медіаперсон. Прикидаються опозицією і прикриваються свободою слова. В кінцевому рахунку, їх завдання впирається в демонтаж українського суверенітету і просування порядку денного капітуляції. До того ж, їх роботу полегшують амбіції вітчизняних коментаторів, готових "ходити в телевізор" незалежно від фінального завдання медіа.

Фінансово-промислові групи. Традиційно їм належать найбільші телеканали українського ринку. У колишні роки, коли ФПГ отримувала в своє розпорядження якийсь ресурс — вона створювала ешелоновану систему його оборони, включно з політичними партіями та ЗМІ. А потім ступінь токсичності власника безпосередньо впливав на ступінь токсичності підконтрольного йому медіа.

Порядок денний кожного телеканалу залежить від того, як складаються стосунки його власника з владою. Одні — слідом за власником — беруть активну участь у політичних іграх. Інші — намагаються освоювати бізнес-моделі. Україна залишається "телевізійною" країною, в якій більшість аудиторії отримує інформацію з телеекрану, а тому цей тип медіа продовжує бути ключовим для масової свідомості.

Україна залишається "телевізійною" країною, в якій більшість аудиторії отримує інформацію з телеекрану

Аудиторія. Цей пункт об'єднує медіа, які намагаються бути бізнесом. За них платить аудиторія: або безпосередньо (через пожертвування або передплату), або опосередковано (переглядом реклами). Проблема лише в тому, що в українській реальності подібний підхід спрацьовує досить рідко. Ринок реклами мізерний, конкуренція зі "ЗМІ на утриманні" висока, а читач не привчений платити за контент.

До того ж, український читач відносить отримання інформації до категорії "розваг" та "соціалізації", хоча, насправді, це історія про безпеку. В результаті він готовий платити за свої базові потреби (за Маслоу), але не включає в їх перелік "картинку реальності". Той факт, що за підсумком такого підходу країна регулярно вибирає популістів і пройдисвітів — не примушує нікого вчитися на помилках.

Проблема ще й у тому, що Україна — це бідна країна Східної Європи. Один з підрахунків говорить, що попит на якісну інформацію виникає в тих країнах, де дві третини населення мають наявний річний дохід у $7300 (за паритетом купівельної спроможності). Причому цей пороговий дохід повинен не падати останні десять років. Якщо це правило не дотримується, то на інформації громадяни заощаджують.

Наші думки визначають наші вчинки — а тому перемогти нас у війні можна і без танкових клинів

Ми продовжуємо уявляти війну в категоріях двадцятого століття. Проблема в тому, що ці уявлення не мають з реальністю нічого спільного. Наші думки визначають наші вчинки — а тому перемогти нас у війні можна і без танкових клинів.

А хто платить за ваш контент?

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Марк Тіссен Оглядач видання The Washington Post
Девід Кларк Аналітик, колишній спеціальний радник по Європі в МЗС Великої Британії
Андрій Андрушків Експерт з управління, виконавчий директор Центру спільних дій
Агія Загребельська Засновниця громадського проєкту "Ліга антитрасту"
Андерс Аслунд Американський економіст