Ми неправильно уявляємо війну. Перемогти нас можуть і без танків

Любимо повторювати, що правда приречена перемогти. Але це не так. Перемагає той, хто нав'язав свою правду іншим

У слові "війна" нам перш за все ввижається брязкіт танкових гусениць. Ми продовжуємо вважати, ніби битви ведуть заради квадратних кілометрів. Насправді полем бою давно стала не реальність, а наше уявлення про неї. І якщо ви не годуєте свою медіаармію — готуйтеся до того, що вас завоює чужа. Мотиви якої будуть визначатися мотивами її спонсорів.

Джерела фінансування ділять всі українські медіа на п'ять типів, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Держбюджет. Якщо в Росії всі найбільші медіа годуються з государевих рук, то в Україні — все навпаки. Бюджетні гроші отримує лише "Суспiльне" — причому обсяги фінансування явно не відповідають поставленим завданням. Цей холдинг змушений бути пасинком медіаринку — коштів не вистачає, техніка стара, а процедури роблять його негнучким.

Полем бою давно стала не реальність, а наше уявлення про неї

Західні гроші. У цю категорію потрапляють відразу два типи медіа. Ті, хто живе за рахунок грантів ("Громадське" і "Громадське радiо"). І українські редакції міжнародних холдингів (Радiо Свобода, Deutsche Welle, Голос Америки). Теоретично вони можуть дозволити собі не шукати рекламодавців, не гнатися за кількістю на шкоду якості і не орієнтуватися на клікабельність. У той же час всі вони залишаються таким собі "мінімальним інформаційним прожитковим мінімумом" для українського споживача. У країні, де переміг телевізор, вони займають важливу, але не наріжну нішу.

Російські гроші. Найвищі зарплати, найтоксичніший контент і найодіозніша подача — ось три кити, на яких стоять ці медіа. Залежно від завдання вони можуть або просувати кремлівську картинку реальності, або руйнувати українську. Хтось займається прямою пропагандою. Хтось — атакує українські наративи. Хтось — занурює глядача в рукотворний хаос, руйнуючи сам концепт факту. Ретельно підібрані пропорції правди і брехні дозволяють їм відбиватися від звинувачень у заангажованості.

Прикидаються опозицією і прикриваються свободою слова

У міру сил вони намагаються грати в респектабельність, запрошуючи на роботу відомих медіаперсон. Прикидаються опозицією і прикриваються свободою слова. В кінцевому рахунку, їх завдання впирається в демонтаж українського суверенітету і просування порядку денного капітуляції. До того ж, їх роботу полегшують амбіції вітчизняних коментаторів, готових "ходити в телевізор" незалежно від фінального завдання медіа.

Фінансово-промислові групи. Традиційно їм належать найбільші телеканали українського ринку. У колишні роки, коли ФПГ отримувала в своє розпорядження якийсь ресурс — вона створювала ешелоновану систему його оборони, включно з політичними партіями та ЗМІ. А потім ступінь токсичності власника безпосередньо впливав на ступінь токсичності підконтрольного йому медіа.

Порядок денний кожного телеканалу залежить від того, як складаються стосунки його власника з владою. Одні — слідом за власником — беруть активну участь у політичних іграх. Інші — намагаються освоювати бізнес-моделі. Україна залишається "телевізійною" країною, в якій більшість аудиторії отримує інформацію з телеекрану, а тому цей тип медіа продовжує бути ключовим для масової свідомості.

Україна залишається "телевізійною" країною, в якій більшість аудиторії отримує інформацію з телеекрану

Аудиторія. Цей пункт об'єднує медіа, які намагаються бути бізнесом. За них платить аудиторія: або безпосередньо (через пожертвування або передплату), або опосередковано (переглядом реклами). Проблема лише в тому, що в українській реальності подібний підхід спрацьовує досить рідко. Ринок реклами мізерний, конкуренція зі "ЗМІ на утриманні" висока, а читач не привчений платити за контент.

До того ж, український читач відносить отримання інформації до категорії "розваг" та "соціалізації", хоча, насправді, це історія про безпеку. В результаті він готовий платити за свої базові потреби (за Маслоу), але не включає в їх перелік "картинку реальності". Той факт, що за підсумком такого підходу країна регулярно вибирає популістів і пройдисвітів — не примушує нікого вчитися на помилках.

Проблема ще й у тому, що Україна — це бідна країна Східної Європи. Один з підрахунків говорить, що попит на якісну інформацію виникає в тих країнах, де дві третини населення мають наявний річний дохід у $7300 (за паритетом купівельної спроможності). Причому цей пороговий дохід повинен не падати останні десять років. Якщо це правило не дотримується, то на інформації громадяни заощаджують.

Наші думки визначають наші вчинки — а тому перемогти нас у війні можна і без танкових клинів

Ми продовжуємо уявляти війну в категоріях двадцятого століття. Проблема в тому, що ці уявлення не мають з реальністю нічого спільного. Наші думки визначають наші вчинки — а тому перемогти нас у війні можна і без танкових клинів.

А хто платить за ваш контент?

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода