Росія під приводом пандемії намагається переписати міжнародні правила гри

Не перша спроба і навряд чи остання

Коронавірус – це не тільки хвороба, але і привід. Різні режими намагаються використовувати його в своїх цілях.

Наприклад, в Угорщині прем'єр-міністр за час епідемії сконцентрував у своїх руках небачені повноваження. Парламент країни дав йому можливість скасовувати вибори і референдуми, припиняти дію законів і карати ЗМІ. Угорська опозиція обурена і підозрює владу в спробі узурпації. Її побоювання базуються на тому, що попередній режим НС, введений в цій країні під час "міграційної кризи" п'ятирічної давності, ніхто в результаті скасовувати не став, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Втім, не Угорщиною єдиною. Росія так само намагається використовувати глобальну пандемію для вирішення локальних завдань. Російський президент на відеонараді лідерів країн "Великої двадцятки" запропонував відмовитися від міжнародних санкцій. Мовляв, вони заважають обмінюватися медикаментами, продовольством і технологіями під час боротьби з пандемією.

Кремль не самотній - його позицію підтримують ті, кого Москва за попередні "огрядні роки" встигла зробити своїми лобістами в Європі. Наприклад, ексканцлер ФРН Герхард Шредер заявив, що анексований Росією Крим не повернеться до складу України, і запропонував скасувати санкції, введені щодо країни-окупанта.

У цій заяві немає нічого дивного, якщо згадати, що в 2017 році Шредер був обраний головою ради директорів "Роснефти". Його біографія досить хрестомайтіна для опису того, як влаштована політична корупція. Колишній топ-політик однієї країни стає лобістом іншої - і відпрацьовує високі зарплати, продаючи своїй колишній батьківщині нестабільність в упаковці "мирного процесу".

А скасування санкцій і визнання анексії Криму - це якраз нестабільність. Тому що ці кроки остаточно руйнують все те, на чому побудована повоєнна Європа. Та сама Європа, одним з лідерів якої стала колишня батьківщина Герхарда Шредера.

Адвокати Москви люблять посилатися на "косовський прецедент". Але проблема в тому, що з російським описом реальності не завжди готові погодитися навіть самі серби.

Я пам'ятаю, як летів до Криму в березні 2014 року. Перекинутий на кримський напрямок трьохсотмісний російський Іл-96 був забитий під зав'язку. Переді мною сиділи французи, позаду - італійці, зліва - серб, а праворуч - севастопольський морячок, який зійшов на берег в Кюрасао, дізнавшись про події в Криму, і ось уже тиждень добирався додому.

Ми тоді весь політ проговорили з сербом. Він, на відміну від російського президента, був послідовний і досить довго розповідав про те, що він і його колеги в глухому куті. Мовляв, "ми ж завжди за сильну Росію, тому що сильна Росія завжди допоможе Сербії, але як ми можемо підтримувати відділення Криму від України - адже ми тим самим підтримаємо відділення Косово".

Та історія врізалася мені в пам'ять. Це був ілюстративний приклад того, що причинно-наслідкові зв'язки відрізняють договороздатну людину від кроманьйонця, який засвоїв гаджети і столові прибори. Тому що цілісність світогляду, здатність розуміти наслідки і правильна робота з аналогіями змушують людей грати за правилами.

Сучасна світова політика влаштована так, що в ній існують різні межі допустимого. Іноді допустимо намалювати на контурній карті новий кордон - в тих випадках, коли якийсь регіон знайшов достатньо причин, щоб претендувати на незалежність. Але більш забороненим вважається стирання існуючих кордонів.

Простіше кажучи, з погляду міжнародної практики поява на карті Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії чи Косово - більш звична історія. Одні з цим погодяться, інші - будуть проти, але ні про який винятковий прецедент в подібних випадках не йдеться.

Те, що вважається неприпустимим - це не створення нових держав, а укрупнення існуючих. Коли взяли у одного і приєднали до іншого, як це сталося з Кримом. Адже якщо можна Росії з півостровом, значить, можна кому завгодно і де завгодно. Сила знову важливіша за права, історичні претензії важливіші за зафіксовані кордони, а дипломати поступаються місцем військовим. Пряма відмашка на світову бійню в локальних масштабах.

Якби шість років тому Росія зробила з Криму "невизнану держава", то у Володимира Путіна було б значно більше підстав посилатися на приклад Косово. Бо тоді це були б дві приблизно схожі історії. Але тільки не тепер - і в цьому, можливо, найбільша проблема Росії і її керівництва. Не можна ображатися на реальність, якщо ти її не розумієш, бо це твоя проблема, а не проблема реальності.

Шість років тому мій випадковий попутник з Сербії це прекрасно розумів. А ось колишній керівник Німеччини і діючий керівник Росії - геть відмовляються. І тепер під приводом глобальної пандемії намагаються заднім числом переписати правила гри. Не перша спроба і навряд чи остання.

Але якщо тільки вона стане вдалою - у світу, який ми знаємо, виб'ють ще одну несучу опору.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода