Є дві форми влади і ставлення до неї. Але в України власний шлях - в нікуди

Ситуацію треба виправляти якомога швидше

У сучасному світі є два основні варіанти існування влади. І це те, на чому тримається держава.

Перший варіант — сакралізація. Коли владу сприймають як вищу силу, мало не даровану Богом, але не працюють демократичні інституції. І тоді схиляння перед владою і повне підпорядкування стає основним стрижнем, на якому тримається та чи інша держава. Таким прикладом може слугувати Росія, Північна Корея чи Білорусь. Це країни з різними варіантами правителів-диктаторів, а також з обмеженими правами і свободами громадян.

Другий варіант — це країни, де до влади ставляться як до сервісної функції, але чітко і системно працюють всі демократичні та громадянські інститути. У таких державах до представників влади ставляться з належною повагою, але водночас, як і до тимчасово найнятого менеджменту, який повинен виконувати свій функціонал згідно з прописаною посадовою інструкцією. У цих країнах не побачиш раболіпства перед владою, але люди знають, що всі державні інституції повноцінно функціонують. Саме це є основою таких держав, як Швеція, Естонія або Німеччина.

Є певні місцеві нюанси й особливості, але вони поодинокі і лише підтверджують загальне правило.

І лише Україна за давньою традицією прямує своїм особливим шляхом. У нас пекельний мікс з абсолютної неповаги до влади з непрацюючими державними інституціями. Незадоволеними залишаються як запит на справедливість, так і запити на якісні освіту та охорону здоров'я. Тотальна недовіра до судової системи і правоохоронних органів. І до всього цього мізерні рейтинги політиків і дискредитація всіх гілок влади. Є ще якийсь рейтинг у президента, але на тлі його дій і бездіяльності він опускається на загальний рівень. Розчарування українців у владі і розуміння, що казку їм лише обіцяли, але створювати не будуть, роблять свою справу і обнуляють усіх, хто при владі.

Влада в Україні традиційно базується на архаїстичній побудові взаємин. Цінується переважання особистої відданості лідерові, а не ефективність або кваліфікація. Клановість є ще одним стримуючим архаїчним фактором. Соціальні ліфти є винятком, а не правилом. А заодно з'ясувалося, що кар'єрний ліфт гірше кар'єрних сходів. Тому що коли на посаду пропонують людину без знань і досвіду, а єдиною її перевагою є те, що це чийсь кум, сват, родич, однокласник або разом грали в КВН, то на позитивний результат в роботі можна не розраховувати. І на все це накладається постійна наївна надія виборців, що прийде цар-чарівник і все налагодить, відсутність критичного мислення і схильності до аналізу у більшості населення лише збільшують всезагальну ситуацію.

До чого це призведе? Поки не зрозуміло, але оптимізму в мене дедалі менше. Такий вектор довго тривати не може. У сучасному світі держава, яка не виконує своїх функцій, в якій не працюють інституції та відсутня довіра до влади — приречена. І до всього цього епідемія коронавірусу і світова економічна криза. Проблема ще й у тому, що є реальний кадровий дефіцит. На жаль, він ускладнює всі процеси.

Рішення є. Вони багатоетапні і не завжди популярні. Але ситуацію треба виправляти на загальнодержавному рівні якомога швидше. І починати треба з виписування стратегії розвитку держави в сучасних умовах і візії того, куди ведуть Україну і що пропонують громадянам. Починаючи з довгострокового планування, заснованого на мікро- і макроекономічних показниках. Але хто цим буде займатися і реалізовувати в сьогоднішній владі? Я таких поки не бачу. А який вихід бачите із цієї ситуації ви?

Оригінал