Кабмін штовхнув нас у прірву правового хаосу

Влада розірвала з українцями суспільний договір

Ухваливши постанову від 2 квітня 2020 року № 255, Кабмін свавільно перебрав на себе повноваження президента та Верховної Ради, які єдині уповноважені Конституцією України обмежувати спільним рішенням права та свободи громадян шляхом запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану (ст. 64 Основного закону). В такий спосіб Кабінет міністрів вчинив злочин, передбачений статтею 365 Кримінального кодексу України "Перевищення влади або службових повноважень". І це по мінімуму. По максимуму КМУ зазіхнув на зміну конституційного ладу у спосіб, не передбачений Основним законом.

Оскільки президент як гарант "додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина" (ст. 102 Основного закону) не зупинив в порядку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 106 Основного закону, дію зазначеної постанови КМУ і не оскаржив її в Конституційному суді, він може вважатись співучасником злочину. Нагадаю, якщо президент вчинив злочин, ВР має розпочати проти нього процедуру імпічменту. Отже, депутати - також співучасники. Очільники Державного бюро розслідувань та Служби безпеки України, які не порушили кримінальне провадження по факту перевищення повноважень Кабінетом міністрів України, також можуть вважатися співучасниками злочину.

Отже сподівань, що спрацюють механізми стримувань та противаг всередині державної машини - і узурпацію владних (по суті конституційних) повноважень Кабінетом міністрів зупинить президент, Верховна Рада чи правоохоронні органи, фактично немає. На судовий захист прав і свобод, обмежених у відверто неконституційний спосіб, у ситуації, що склалася, також мало надій. І не тому, що судова влада, насамперед Конституційний суд, апріорі підтримає Кабмін чи самоусунеться від скасування його антиконституційного акта – останнім часом у КСУ прорізались зуби і він навчився казати ні навіть главі держави. Але, на жаль, тривалість судового провадження змушує згадати англійську максиму: Delayed justice is denied justice (невідновлена вчасно справедливість – це відмова у правосудді). Доки суд розглядатиме звернення чи конституційну скаргу, поліція брутально битиме громадян тільки за запитання, на якій підставі поліцейські порушують їхні конституційні права та свободи, як це вже сталося в Одесі.

В такій ситуації для тих, для кого права і свободи – не порожній звук, постає питання про стратегію опору узурпації. Початок застосування постанови КМУ від 2 квітня 2020 р. № 255, зокрема застосування репресивних заходів проти її порушників, означає, що влада в односторонньому порядку розірвала з українською громадою суспільний договір, яким за означенням є будь-яка конституція. Ні для кого не секрет, що наш суспільний договір і так на ладан дихав. Але його засадниче положення дотримувалось: посполиті мінімально заважали владі, влада – мінімально заважала посполитим. Кожен виживав (чи наживався) як міг.

Сьогодні під приводом піклування про життя та здоров'я громадян влада перейшла рубікон. Врятувати (тобто нагодувати, обігріти, вилікувати тощо) нас у неї просто немає ресурсів. Ані з позикою МВФ, ані без неї. Бо навіть збільшена допомога донора останньої інстанції не перекриє тих грошей, які в Україну щороку переказували тільки заробітчани (за минулий рік, за даними НБУ, близько $12 млрд). І гроші МВФ не роздаси бізнесу та людям, що втратили роботу, як наразі роблять заможні країни. А заробляти і виживати самостійно влада вперше в історії незалежної України посполитим заборонила. Причому заборонила у такий спосіб, що тепер кожен поліцейський на власний розсуд тлумачитиме, що таке "громадські місця", "прибрежна зона" чи "засоби індивідуального захисту" - поняття відсутні у законодавстві України чи законодавчі дефініції яких незастосовні в контексті карантинної постанови.

Повторюсь, проблема не у змісті карантинних заходів, хоча деякі з них виглядають щонайменше непродуманими, якщо спрогнозувати, чого від них трапиться більше: користі чи шкоди. Проблема в тому, що наші права та свободи свавільно обмежують неуповноважені на те органи. Якщо Конституцію можна відверто порушувати Кабміну, то чому не можна окремому міністру чи "губернатору", меру чи сільському голові? Якщо далі так піде, то завтра "карантин" із специфічним набором вимог та обмежень у віддаленому селі запровадить місцевий дільничний, який почне забороняти селянам проводити посівну, поки вони його не закриють у якісь кошарі. Кабмін своєю постановою № 255 буквально штовхнув нас у прірву правового хаосу.

Отже, як реагувати на цей виклик? Відповіді насправді лише дві. Перша: змиритися і визнати, що обсяг реальних повноважень визначає лише кількість бійців та стволів. А Конституція не варта навіть того паперу, на якому вона написана. Це типовий шлях до диктатури. Тільки замість місцевого піночета диктатором тут вірогідно виявиться український мугабе чи малоросійський сомоса.

Друга відповідь на узурпацію влади записана в Декларації незалежності США: "коли довга низка правопорушень і зловживань владою [...] виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та обов'язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому". Вторить їй і Загальна Декларація прав людини: "потрібно захищати права людини силою закону, аби люди не були змушені вдаватися до повстання проти тиранії і гноблення як до останнього засобу захисту своїх прав". Загалом, за підрахунком провідного фахівця у сфері конституційної статистики професора Томаса Гінзбурга з Чикагського університету, у 2010 році конституції 38 країн (близько 20% усіх світових конституцій) закріплювали право народу на повстання проти тиранії.

Українцям прийшов час обирати. Повернутись у беззаконня совка, коли записані в конституції права і свободи були не більш ніж димовою завісою для таємних інструкцій ЦК КПРС, КҐБ та МВС, а подеколи - відвертого свавілля місцевих партійних босів, чи зробити вирішальний ривок у світ верховенства права, в якому правила гри не завжди досконалі та справедливі, але вони є і більш-менш однакові для всіх. Відсьогодні кожен українець щодня робитиме свій вибір.

Оригінал