Україні потрібен карантин, а не злісна пародія на нього

Киян почнуть "списувати", коли кількість хворих сягне дві тисячі

Чи має сенс запровадження під час пандемії коронавірусу карантину, зокрема жорсткого, і надзвичайного стану в масштабах окремих регіонів чи навіть усієї держави? Однозначно — так, якщо вони мають серйозні цілі та не зводяться до політичного шоу чи прикриття якихось вельми брутальних дій влади та пов'язаного з нею бізнесу. І якщо вони запроваджуються та реалізуються грамотно, а не зводяться до судомних акцій силових структур.

На жаль, усе те, що відбувається в Україні впродовж останніх десяти днів (власне, впродовж останніх місяців), більше схоже на імітацію заходів зі стримування поширення коронавірусу, ніж на серйозні заходи. І це, видається, ще дуже м'яка оцінка дій влади, - пише Сергій Грабовський для видання "День".

Згадайте: з якою помпою був відправлений літак до Китаю, щоб евакуювати тих, хто опинився в епіцентрі пандемії, на яке трагікомічне шоу перетворилася зустріч евакуйованих на "гостинній землі Полтавщини". А разом із тим, ніхто й пальцем не поворушив, щоб перетворити закинуті чи напівзакинуті військові містечка на центри обсервації тих, хто повертається в Україну з вірусонебезпечних країв. За два місяці, які минули з моменту, коли всі, хто вміє думати, мали зрозуміти, до чого йдеться, нічого в цьому плані не було зроблено. Ні-чо-го! А тому зараз, коли до України повертаються тисячі, ба, десятки тисяч осіб, які можуть бути інфікованими, їх на обсервацію не відправляють. Лише міряють температуру — і це тоді, коли добре відомо, що в більшості носіїв коронавірусу хвороба може відбуватися без підвищення температури! Іншими словами, в Україну безконтрольно в'їхало чимало інфікованих і чимало вже хворих.

А разом із тим за три місяці експорт з України медичних масок становив близько тисячі тонн — вдумайтесь у цю безумну цифру, адже одна маска коштує всього нічого. Ніхто з уряду, з Офіса президента, зі спецслужб, з МВС і прикордонників навіть не поворушився. Чи, може, ще гірше — навпаки, поворушився і слав "нагору" тривожні доповідні, а їм не надавали ходу, бо мали з цього антинаціонального злочину чималий навар? Тепер говорять — "усе було легально, заборон не існувало" — а чому не існувало? Добре, глава держави в Давосі чесно сказав журналістам, що в нього немає часу, щоб мислити стратегічно, — але ж хтось повинен цим займатися, чи не так? А якщо в державних структурах такі люди відсутні, то такі структури слід рішуче змінити, будь-якими засобами, бо коли настане катастрофа, стане пізно.

І ще одне. Щоб надзвичайний стан під час пандемії мав успіх, не в останню чергу потрібні потужні фінансові ресурси. Чи є вони в України? Подивимося на "кредитну історію" чинної влади.

Так, золотовалютні запаси торік істотно зросли. Проте переважно за рахунок запозичень під високі річні відсотки. А завершення попередньої програми співпраці з МВФ було зірване особисто Зеленським, який у перший же день президентства буквально розігнав Верховну Раду й оголосив дострокові парламентські вибори, чим "підвісив" чинний на той момент уряд. Як наслідок — Україна залишилася без двох траншів, які мала отримати до кінця 2019 року загалом десь на понад $2 млрд, натомість МВФ й інші міжнародні фінансові структури почали вимагати доказів (не на словах, а на ділі, слів вистачало) незалежності нової влади від команди олігарха К. (того самого, який розводився про блага, що принесе країні та людям дефолт — щоправда, прізвища цих людей він забув назвати).

Годі й казати, що в співпраці з МВФ доводиться все починати навіть не спочатку, не з нуля, а з якогось мінусу. А без співпраці з МВФ — такі жорстокі правила гри на міжнародних фінансових ринках — ви не можете сподіватися на кредити чи гранти від серйозних міжнародних організацій, на вкладення від стратегічних інвесторів. І от тепер, коли МВФ виділяє на різні програми, прямо пов'язані з подоланням пандемії коронавірусу, $1 трлн (зокрема й у вигляді безвідсоткових кредитів), Україна опинилася на узбіччі. Тож інші держави виділяють десятки мільярдів доларів і євро на боротьбу з пандемією, чи хоча б мільярди. А Україна поки що — десятки та сотні мільйонів — але гривень. Національна валюта в нас летить шкереберть — а от у Ізраїлі, не в останню чергу внаслідок ефективних дій проти пошесті (хоч там і зафіксовано чимало хворих), навпаки, зміцнюється, і ВВП зростає. На додачу тамтешні учені вже випробували на тяжкохворому водієві автобуса, якому нічого було втрачати, експериментальні ліки — і недуга з тяжкої стала середньою; та й вакцина вже, як стверджують, на підході.

А в нас що? Ясна річ, швидко створити ліки та вакцини від коронавірусу Україна самостійно неспроможна (не тому, що українці нездатні ворушити мізками, а тому, що відповідні галузі напіврозвалені), але розробити та випустити сотні тисяч експрес-тестів було можна ще в лютому. Проте, схоже, влада більше переймалася миром і дружбою з Росією, порозумінням із проросійськими терористами (а ще — прибутками "своїх" бізнесюків), аніж життями та здоров'ям співгромадян. Що ж, залишається чекати, поки хтось розумніший і відповідальніший розробить вакцину та ліки, і цим виправдають себе надзвичайні заходи в світі й Україні. Та коли це станеться?

І тепер ми підходимо до найголовнішого. Навіть якщо "винести за дужки" фінансові проблеми (які можуть за певного розвитку подій призвести до омріяного олігархом К. дефолту України, що дало б зацікавленим особам за безцінь скупити всі її ресурси) та проблеми політичні (відновлення "повної й остаточної" дружби з Росією), то залишається сакраментальне питання: а що, власне, слід зробити під час карантину та надзвичайного стану? Що має бути "на виході"? І чи існує стратегія, що диктує ті чи ті дії в національних інтересах, їхню послідовність, мобілізацію потрібних ресурсів? Є сумніви...

Сумніви є, й ось чому. Назву лише те, що лежить, як то кажуть, на поверхні.

Лише 22 березня торгово-виробнича група "Текстиль-Контакт" розпочала виробництво захисних костюмів, бахил, нарукавників і масок на власній швейній фабриці в Чернігові, найближчим часом плануючи підключити ще дві швейні фабрики — в Лубнах і Коростені. Втім, бахили та маски випускає ще кілька підприємств, але спробуйте знайти їх у продажу. Та й лікарі скаржаться на відсутність — часом повну — необхідного оснащення. Водночас прикордонники, СБУ та митниця ледь не щодня доповідають про запобігання незаконним спробам вивезення десятків тисяч масок і респіраторів з України. А скільком спробам не вдається запобігти? В підсумку виходить, що дійти до рівня повного забезпечення внутрішніх потреб захисного оснащення країна зможе не скоро, і не випадково владні речники гордо розповідають, скільки масок і захисних костюмів везуть із Китаю чи ще звідкілясь. Але скільки не вези, скільки не випускай сам — якщо відсутній жорсткий контроль за кордоном, якщо контрабанда масок сягнула, за оцінками експертів, розмірів контрабанди сигарет, то наче й надзвичайні заходи дадуть малу ефективність.

Тим паче що нестача захисних засобів для медичного персоналу неминуче матиме фатальні наслідки. Он у Італії, за даними ООН, 20% відсотків медперсоналу заразилися Covid-19. А скільки заразиться в нас? Не випадково МОЗ уже планує залучати студентів медичних вишів до роботи в лікарнях. Це правильно, але ж хто зі студентів добровільно на це піде? І постійний медперсонал, питання з транспортуванням якого на роботу в Києві досі повною мірою не вирішили так само, як і з підвищеною в рази платнею, далеко не весь захоче жертвувати всім заради порятунку хворих. Уже вистачає заяв про звільнення, а далі їх стане ще більше. Який вихід? Іншого, крім мобілізації та належного забезпечення як захистом, так і зарплатами, на обрії не видно. Тільки це зможе якось зберегти систему охорони здоров'я від руйнації під час пандемії.

Наступна проблема — апарати штучної вентиляції легенів (ШВЛ), конче потрібні не менше ніж 15—20% хворих. У Києві, за словами мера Кличка, їх 300, з них 133 у інфекційних відділеннях лікарень. "Ми замовили додатково апарати штучної вентиляції легенів і розраховуємо, що ще кілька десятків апаратів будуть отримані вже цього тижня", — наголосив Кличко. Державна влада теж купує десятки апаратів ШВЛ, щось додають до цього окремі бізнесмени... Загалом по Україні в інфекційних відділеннях близько 600 апаратів ШВЛ, може бути використано і кількасот апаратів із реанімацій. І все! А в Німеччині таких апаратів (причому сучасніших) аж 25 000, уряд замовив іще 10 000. В Ізраїлі ж лише армія замовила 2500 апаратів ШВЛ, із них 1000 буде зібрана в самій країні, інші — за кордоном. Натомість у Італії 5000 наявних апаратів ШВЛ не вистачило для всіх хворих, і лікарі змушені були вирішувати, кого намагатися врятувати, а кого — одразу "списати"...

Неважко прикинути, що для Києва критичною кількістю хворих, коли деяку частину з них доведеться "списувати", стане дві-дві з половиною тисячі осіб, можливо, на кілька тисяч більше, якщо вдасться уникнути зараження людей літнього віку (що, власне, є однією з головних цілей надзвичайних заходів). У іншому разі, якщо не вдасться істотно знизити пікове навантаження на систему охорони здоров'я, результат виявиться таким самим, як і в Італії, де помирає близько 10% захворілих. Якщо ж зважити на орієнтовний прогноз експертів НАНУ, що при низькому рівні протиепідемічних і профілактичних заходів є можливість інфікування в Україні понад 22 млн осіб, то можете самі прикинути ймовірне число жертв. Іще раз наголошу — це якщо не вдасться "розмазати" більш-менш рівномірно число хворих по тривалому періоду і не вести активну протиепідемічну роботу. Проте так чи так потрібного числа апаратів ШВЛ (не менше ніж 10000) Україна не має і не матиме, бо купити стільки ніде, а виробництво вітчизняних апаратів на київському заводі "Буревісник", про яке стільки оптимістично говорилося, знищене ще 10 років тому, навіть документації потрібної знайшли лише 40%. Уряди змінювалися, а ситуація тільки погіршувалася — і тепер для налагодження випуску апаратів ШВЛ не на "Буревіснику", бо він фізично зруйнований, потрібен чималий час і чималі гроші. Єдиний шанс тепер — максимально розтягнути в часі надзвичайні заходи, щоб дочекатися вакцин і ліків.

А головне, для успіху боротьби з пандемією потрібна наявність у країні ефективної влади. Чи є вона? Це питання, адже Україні й українцям потрібні карантин і надзвичайний стан, а не злісна пародія на них.