Не всі українські серіали лайно

Телемило почав розбавляти якісний контент

Якщо скажу словосполучення "українські телесеріали", то скоріш за все, ви його продовжите словом "лайно". Але, не радила би поспішати, бо ситуація може змінитися. Серед оцього всього лайна, точково з'являються непогані продукти.

Про кілька із них, розповім.

Нещодавно на телеекран вийшов серіал "Перші ластівки". І навіть ті, кому серіал не дуже сподобався мали визнати, що це подія на нашому тєліку. В серіалі підіймали сміливі, як для нашого телебачення теми. Бо нагадаю, у нас знімають за принципоми "ми сімдесят год так работали". Щоразу роблять одне й те саме, не йдуть на жодні експерименти, бо "зачєм?".

На початку березня мали дві прем'єри, абсолютно різних серіалів. На "СТБ" - "Спіймати Кайдаша" - сучасне прочитання "Кайдашевої сім'ї" Івана-Нечуя Левицького. "Кайдашеву сім'ю" люблять навіть ті, хто не любить української літератури, завдяки вчителям української літератури. Сценаристкою, шоуранеркою серіалу є Наталка Ворожбит. Вона найкрутіша в своїй спеціалізації в Україні, писала сценарій до фільму "Кіборги". Заслужено, багато критиків вважають, що це саме вона витягла фільм. До Революції гідності вона писала сценарії для російських серіалів, зокрема для "Школи" Валерії Гай Германіки, який вийшов хітовим та достатньо крутим.

Другий серіал - "Крутий заміс". Два перших епізоди 29 лютого показали у Києві в кінотеатрі "Київська Русь". Кожна серія – документальний фільм про ветеранів ООС, які прийшли із війни і відкрили свій бізнес. Андрій Козенчук, військовий психолог, по черзі ходить до ветеранів та спілкується з ними. Йому розповідають, чому пішли на війну, як переживали ті події, який бізнес заснували коли повернулись додому, та чому саме такий. Серіал можна дивитись на YouTube. Автори викладали по два епізоди протягом тижня. Також, ведуть переговори про трансляцію серіалу на "5 каналі". Загалом у серіалі 8 серій.

Це не лише розважальний контент, це серіал, який ламає стереотипи. У мене немає знайомих ветеранів, тому не вмію і не знаю, як їх сприймати. Їх то героїзують, то роблять із них жертв. Штучно створені образи у медіа дають дуже однобоке розуміння про них.

В одному епізоді відбувається розмова одразу трьох ветеранів. Вони переважно стібуть та сміються протягом серії. Тому, я б назвала серіал комедійно-документальним. В пілоті один із колишніх військових розповідає, про те, як після одного із боїв померло ціле стадо корів. І от вони лежать догори-ногами, а наші думають, що це сєпари. Готували спецоперацію проти тих мертвих корів. Говорили і про туалети. Я розумію, що історія про туалети на війні це одна із основних проблем, тема для жартів та для страху. Бо часто розповідають про те, що банальна фізична потреба може викликати страх. Можуть вбити, можуть на міну наступити чи розтяжку зачепити. І як ото отак зганьбитися і померти?

Справи у ветеранів абсолютно різні. Хтось пече брауні, хтось займається манікюром та шугарингом інтимних зон. Кілька сцен у серіал не пустили. Козенчук казав, що це розрив шаблону, жартував, що таким чином "заберуть рейтинги у всіх телеканалів". Але пообіцяв, що включать їх у бекстейдж. Проєкт позиціонують, як серіал про ветеранів, але не для ветеранів, а для таких людей, як я, які нічого не знають про ветеранів.

У першому епізоді Козенчук прийшов до трьох колишніх військових, які займаються виробництвом брауні. Герой, який започаткував цей бізнес спочатку готував їх дома. Друзі та рідні підбивали його пекти їх на замовлення. І лиш дівчина ветерана до цього скептично віднеслась. Казала, що це дуже кон'юктурно пекти брауні. "Зараз ти герой, а якщо тебе визнають потім військовим злочинцем?".

І насправді, серед ветеранів, зараз це питання актуальне. Тому творці серіалу не планують зупинятись і зніматимуть наступні сезони.

Під час презентації проєкту у кінотеатрі один із героїв серіалу заявив: "При теперішній владі, дивно, що ми не сидимо". Ну звісно у залі всі посміялись. Але стрьомно.

Ще один із героїв продає чоловічу білизну. В одному із епізодів, він дуже чітко пояснив, чому чоловічі труси шиються і продаються не для чоловіків зовсім. І такі історії – всі!

Я йшла на прем'єру із дуже позитивним настроєм та великими очікуваннями. Мені страшенно подобається режисер серіалу Константин Кляцкін. Рекомендую усім переглянути його фільм "Крим, як це було". І коли почала це все дивитись, думала що нам покажуть реконструкцію всіх подій, які відбувались із героями. Але все дуже лаконічно. 20 хвилин нам показують людей, які просто сидять і розмовляють. І при цьому – дивитись цікаво.

Сам проєкт почався із київської Pizza Veterano на вулиці Софіївській. У заклад приходили ветерани, поспілкуватись, поговорити ніби до психолога. Там і зародилась ідея проєкту. Тому й "Крутий заміс" - тісто на піцу. Піцу показали й у пілотному випуску. Назва дуже круто лягає на концепцію серіалу.

Щодо проєкту було чимало скепсису, бо зараз слово "патріотичне" у приставці до кіно чи серіалів сприймають, як щось дуже неякісне та кон'юктурне, плакатне. Тому це відштовхувало від проєкту. Зокрема у Мінкульті, та й сам міністр Євген Нищук не міг пояснити, що таке патріотичне кіно, здуру написали якийсь список того, що входить до поняття "патріотичне". Одним із пунктів було "Формування позитивного ставлення до правоохоронних органів". У наших реаліях та в нашому контексті - це повний триндєц.

Неодноразово підіймали питання нащо спонсорувати та давати дотації виробникам телепроєктів, бо на них вони гроші заробляють. Творці телевізійних продуктів в свою чергу казали, що вони роблять серіали такої поганої якості, бо у них грошей немає: "дайте нам гроші, знімемо добре". Такий пічінг проводився лише раз і от зараз ми бачимо його результати. Сподіваюсь, вони будуть щораз кращі, і наше телемило розбавить якісніший контент.

Оригінал