Ми готові битися з вірусом за кожного старика. Сто років тому це було немислимо

Людство зробило гігантський стрибок в гуманітарному процесі

Лише сто років тому ситуація, коли світом крокує епідемія, яка викошує літніх людей, була б настільки природною, що вона не була б навіть природною. Такого питання - природно чи ні - навіть не існувало. Тоді завжди світом крокувала та чи інша епідемія, яка викошувала і стариків, і здорових чоловіків, і дітей, і всіх підряд. Кір, віспа, проказа, сухоти, час від часу щось бубонне з сибірським і ящуром на додачу, сифіліс цілими селами, дизентерія і повний набір медичної енциклопедії на будь-якій довільно відкритій сторінці.

У 1920 році народити дюжину дітей, з яких шестеро померли, а шестеро залишилися - звичайний фон життя.

Мор, що пройшов губерніями, теж. Три чверті села померли животом. З усіма дідами, бабами, діточками. Діагнозу нема. Просто - хворіли животом і померли.

Які вісімдесятирічні, про що ви взагалі. Дід місяць їв варену лободу і помер животом. І його бабка. І ще сто дворів у селі. У кожному селі. Се ля ві. Неврожай.

І ось минуло сто років.

І в суспільстві навіть питання не стоїть - рятувати вісімдесятирічних чи ні. Чи варте життя людей похилого віку, яким жити залишилося п'ять-десять років, того, щоб вводити абсолютно безпрецедентні заходи, втрачати абсолютно божевільні гроші, уповільнювати або, можливо, навіть обрушувати економіку.

Такого питання в сучасному світі просто немає.

Ми готові битися за кожного нашого старика. За кожне життя абсолютно незалежно від віку.

Ми готові закривати кордони, відмовлятися від нормального життя, замикатися в будинках і сидіти там місяцями, не ходити в магазини, втрачати гроші і бажати що завгодно, лише б наші люди похилого віку жили якнайдовше.

З економічної точки зору, старе населення - тягар для економіки. І економіка готова обвалити сама себе, щоб зберегти життя свого тягаря.

За ці сто років людство зробило гігантський стрибок не тільки в науково-технічному прогресі.

Воно зробило гігантський стрибок і в гуманітарному прогресі.

"Ви вкрали у мене дитинство".

Дитино моя. Ти живеш в найкращий час в найкращому суспільстві на планеті за всю історію її існування.

Подивіться за вікно.

Те, що ви там бачите з усім цим ахтунгом разом узятим - від транспортного колапсу в нашому окремому випадку до пластику і коронавірусу в загальносвітовому - це найкраще, що було на планеті досі.

Тішся, дитино. Що тобі випало жити саме зараз.

І що у тебе штучна вентиляція легень з цього огидного пластику, а не проказа і балахон з мішковини з дзвіночком.

І не гніви бога.

Оригінал і реквізити для підтримки проєкту "Журналістика без посередників"