Земельна реформа влади: "На нашій – не своїй землі"

Проєкт закону вкрай небезпечний для України

Президент Зеленський попри спротив суспільства взявся до прискореного запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення. Верховна Рада зусиллями його фракції "Слуга народу" наблизилася до остаточного прийняття законопроєкту № 2178-10 про обіг сільгоспземель.

Цей проєкт закону вкрай небезпечний для української державності та майбутнього нації, оскільки він:

- базується на критичному нерозумінні фундаментальних принципів сталого (соціально і екологічно збалансованого) розвитку щодо необхідності балансу економічної, соціальної та екологічної складових;

- визначається вкрай примітивним розумінням місця сільськогосподарських земель в життєдіяльності суспільства, запроваджуючи по-суті лібертаріанську систему їхнього обігу, що межує з моделлю дикого ринку, в інтересах латифундій/агрохолдингів та спекулятивного капіталу;

- докорінно суперечить європейській практиці цивілізованого ринку землі, що спрямована на сприяння сталому розвитку сільських територій на базі фермерських сімейних господарств, а отже суперечить конституційній меті європейської інтеграції України;

- руйнує єдність нації та породжує внутрішній розбрат і протистояння, чим створює додаткову загрозу національній безпеці в умовах екзистенційної загрози з боку імперської Росії.

По-перше, примітивна модель ринку землі розглядає сільгоспугіддя виключно як звичний виробничий та інвестиційний ресурс, подібний до машин, обладнання, промислових споруд та інших капітальних інвестицій.

Вона ігнорує той засадничий факт, що сільськогосподарська земля є, в дійсності, особливим природним ресурсом, на який принципово неможливо нарахувати амортизацію і створити заново.

Це обмежений невідновлюваний ресурс обмежений в просторі і обсязі. Це специфічний ресурс, який має лише певні ознаки товару, а отже навіть в умовах ринку - це особливий товар.

По-друге, призначення сільгоспземель далеко не вичерпується їхнім виробничим використанням у бізнесовій діяльності. Воно засадниче проєктується на соціальну сферу сільської місцевості, на екологічний стан територій, на національну безпеку країни, і в цілому на всю стратегію розвитку країни.

Тож цивілізований ринок цього особливого ресурсу/товару завжди жорстко регламентується законодавством у всіх фазах його обігу та використання.

Натомість, внесений проєкт закону охоплює лише мізерну частину відносин, пов'язаних з цивілізованим обігом сільськогосподарських земель. Він не є системним законопроєктом, а складається лише з кількох розрізнених змін і доповнень до деяких існуючих законів. У ньому відсутні навіть базові норми, які мають регулювати усі фази обігу сільгоспземель в інтересах українців, виходячи їх комплексного призначення і місця в житті суспільства.

Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що там, де відсутня комплексна система законодавчої регламентації земельних відносин, вони регулюються розбійними силами рейдерів та грошима без оглядки на інтереси селян/фермерів і національні інтереси.

Водночас практика країн Європи вчить, що цивілізований ринок землі об'єктивно пов'язаний з високим рівнем глибоко продуманої регламентації та дієвого регулювання усіх аспектів земельних відносин.

Україна не може бути винятком з цього правила.

Втілена ж в законопроєкті примітивно-бізнесова модель ринку сільгоспземель не тільки відкидає природну українську традицію організації аграрного виробництва, в основі якої є господар-селянин, який живе і працює на своїй землі, але й принципово суперечить європейській практиці, де основою аграрного устрою визнається фермерське/сімейне господарство.

Пропонована модель ринку землі спрямована на задоволення бізнесових інтересів олігархів, земельних спекулянтів та іноземців і покликана утвердити в аграрному секторі України виробничу надмонополію — латифундію, а не фермерський устрій з мільйонами сімейних господарств.

Законопроєкт "слуг народу" дозволяє концентрувати у власності окремої фізичної чи юридичної особи безпрецедентні для Європи обсяги сільгоспугідь – спочатку передбачалося до 210 тис. га, а після внесених змін – до 10 тис. га, що принципово не міняє ситуацію. Якщо за початковим задумом уся земля сільськогосподарського призначення в Україні могла опинитися в руках близько двохсот багатіїв, то після змін – в руках лише тисячі сімей-землевласників.

Законодавча ініціатива влади готує саме таку перспективу для українців й тому, що знімає останні кваліфікаційні вимоги до покупця землі — наявність сільськогосподарської освіти або досвіду роботи у сільському господарстві чи ведення сільськогосподарського виробництва, проживання у сільській громаді та ін.

Гроші і тільки гроші, за задумом творців законопроєкту, зроблять будь-якого громадянина власником сільськогосподарської землі у величезних і абсолютно невластивих для сучасної Європи масштабах.

Більше того, законодавець пропонує поряд з громадянином України зробити покупцями ще й юридичну особу, що відкриває прямий шлях іноземцям та вітчизняним олігархам до української землі.

Наявність юридичної особи серед покупців сільськогосподарської землі є ледь прихованим способом набуття права власності на землю іноземним капіталом і створення в Україні великих латифундій (агрохолдингів), власниками яких будуть і українські олігархи, і іноземці.

Наявність серед суб'єктів права власності на сільськогосподарські землі юридичних осіб до того ж спотворює первісну природу приватної власності — як власності приватної (фізичної) особи.

Законопроєкт створює правові підстави для легалізації незаконно привласнених в минулому через "сірі" схеми (в обхід чинного законодавства) олігархами та можновладцями мільйонів гектарів землі.

Для цього "слуги народу" пропонують скасувати чинну норму Перехідних положень Земельного кодексу України щодо недійсності будь-яких (!) угод з відчуження земельних ділянок та паїв з моменту їх укладення, якщо вони були укладені під час дії мораторію на продаж сільгоспземель (пункт 15).

Вилучення цього існуючого положення є легалізацією багаторічної злочинної діяльності протягом 20 років з обезземелення селян-власників паїв через різні "тіньові" схеми та розкрадання земель на державному рівні. Щоб скористатися вилученням цієї чинної поки що норми, передбачено відтермінування введення в дію закону про обіг земель до 1 жовтня 2020 року при невідкладному скасуванні прямої заборони (мораторію) на їхній продаж. Тобто це є нічим іншим як законодавчою піврічною "лазівкою" для легалізації усіх незаконно набутих у минулому земель.

Таким чином, запропонована модель обігу земель сільськогосподарського призначення базується на врахуванні винятково бізнесових інтересів та спекулятивних оборудок.

У земельній реформі влади акцент зроблений на праві нинішніх власників продати земельну ділянку тим, хто має гроші. Але право пересічного громадянина України її купити жодним механізмом на практиці не підкріплюється і не буде забезпечене (наприклад, широко доступним земельним кредитом для селян/фермерів, викупом земель Державним земельним банком для подальшого розвитку фермерства, тощо).

Тож селяни фактично втрачають право власності на землю. Право власності на землю для селян у майбутньому перетвориться по-суті на фікцію.

Важливо також усвідомлювати, що використання сільгоспземель глибоко пов'язане з вирішенням соціальних проблем для значної частини суспільства — проблеми зайнятості на селі, забезпечення продовольством тощо.

А з огляду на те, що сільськогосподарські землі займають понад 70 відсотків території держави, характер і умови їх використання значною мірою формують екологічну ситуацію в країні, а також впливають на контроль за її суверенною територією.

Землі сільськогосподарського призначення є життєвим ресурсом, на базі якого формується сільський уклад життя, який є надважливим елементом національної ідентичності — наріжним каменем української мови, українського звичаю та традиції, що особливо критично в умовах зовнішньої екзистенційної загрози нації з боку імперської Росії.

Тож автори земельної реформи керуються вкрай вузьким розумінням її ефективності як вузько бізнесової категорії, яка не бере до уваги важливі соціальні, екологічні та безпекові аспекти і проблеми.

Таким примітивним розумінням ефективності обумовлений курс нової влади на латифундію (агрохолдинги), що в кінцевому випадку призведе до укорінення виснажливої агросировинної спеціалізації країни.

Влада ігнорує очевидний факт, що тільки сімейне фермерське господарство, а не латифундія, здатне забезпечити сталий розвиток сільських територій та сприяти сталому розвитку країни загалом.

Політика президента Зеленського, його урядів і парламентської монокоаліції щодо прискореного запровадження ринку землі на базі цього вкрай недолугого законопроєкту обґрунтовано викликає велику тривогу за долю держави і нації у більшості українського суспільства.

Реалізація такої політики:

- започаткує процес остаточного знищення нечисельного українського фермерства — малих та середніх сімейних фермерських господарств,

- призведе до обезземелення мільйонів селян,

- сприятиме обезлюдненню великих територій держави,

- спричинить погіршення екологічної ситуації,

- згорне перші паростки сільськогосподарської кооперації,

- заблокує комплексний розвиток сільського господарства як основи потужного АПК.

І, зрештою, значною мірою перетворить Україну у виробника лише сільськогосподарської сировини і аграрний придаток світової економіки.

Проведення земельної реформи за запропонованою моделлю ринку землі також несе безпекові загрози — створить загрозу продовольчій безпеці та позбавить державу можливості контролювати значні частини своєї суверенної території, зокрема через їх обезлюднення та неможливість їх використання для створення комплексної загальнонаціональної системи захисту держави від зовнішніх загроз, зокрема з боку Росії.

Великий власник-латифундист, який не живе у селі і не обробляє землю сам, не створюватиме належної інфраструктури процвітання в сільській місцевості. Його пріоритетом стане одержання максимальних прибутків та запровадження індустріальних технологій, розрахованих на швидкий бізнесовий результат і комерційний визиск земельного ресурсу, а не збереження і розвиток села, соціальний та екологічний добробут території.

Теперішня практика господарювання агрохолдингів цілком це підтверджує.

Нав'язуване українцям вкрай недолуге регулювання обігу сільгоспземель та запровадження фактично лібертаріанського ринку землі під час війни неодмінно обернеться не лише розграбуванням національного земельного ресурсу як доморощеними олігархами, так й іноземцями, а й відкриттям багатьох фронтів напруги всередині держави, що зробить Україну вразливою до зовнішніх викликів, зокрема продовження російської агресії.

Треба розробити нову цивілізовану модель земельної реформи, спрямовану на утвердження фермерства як основи аграрного устрою країни, яка б відповідала кращим світовим зразкам, усталеній європейській практиці та національним традиціям в організації аграрного виробництва.

Пропоную президенту Зеленському та "слугам народу":

1. Зняти з розгляду Верховної Ради проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення" (реєстраційний № 2178-10), зокрема з тим, щоб не розпалювати напругу в суспільстві і загрозу протистояння в державі.

2. Розглянути і прийняти зміни до Конституції щодо визнання сімейного фермерського господарства основою аграрного устрою України (проєкт закону № 6236 від 24.03.2017 р.), щоб унеможливити курс на латифундію та започаткувати політику утвердження в аграрному секторі фермерського устрою на базі сімейного господарства.

3. Ухвалити рішення про продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення до закінчення збройної агресії Росії проти України, щоб не руйнувати єдність нації і не породжувати внутрішній розбрат перед загрозою розширення агресії з боку Москви.

4. Терміново створити Комісію з представників влади, аграрного бізнесу і фермерів, громадських організацій та експертних установ відповідного напряму діяльності для розробки всього комплексу законопроектів та дорожньої карти на засадах парадигми сталого (соціально і екологічно збалансованого) розвитку, необхідних для здійснення земельної реформи, щоб узгодити інтереси всіх верств суспільства між собою та з національними інтересами.

Заява представників Української асоціації Римського клубу Віктора Вовка і Івана Зайця щодо запровадження ринку сільськогосподарських земель

Оригінал