Із немовлячого періоду українське кіно вже виросло

Головне для історичного бойовика - бути engaging, "затягувати"

"Из всех искусств для нас важнейшими являются кино и цирк", - казав Вова Лєнін і, між іншим, знав, що каже.

Вчора на сеансі "Екс" в Оушн-плазі російськомовна парочка в нас за спиною, що коментувала, по ходу дедалі ентузіастичніше, події на екрані, під кінець фільму перейшла на українську: втяглися)).

Штука в тім, що саме так і має працювати історичний бойовик: головна до цього жанру вимога - бути engaging, "затягувати".

"Екс", до речі, не тільки їстівний (схоже, з "неїстівного" немовлячого періоду - коли глядачеві пропонувалось суто "по-батьківському" тішитися з того, що "своє", диви-но, а повзає й агукає, як людські, - українське кіно вже, нівроку, виросло, і це, треба визнати, сталося куди швидше, ніж сподівались навіть найзапекліші оптимісти).

Цей фільм вартує як масового глядача, так і кваліфікованої розмови - зокрема про те, як наша сп'ята на ніжки дитина заговорила (дуже цікава тема!), про те, де в нашій культурі збереглись, а де їй "відбито" зони "історичної чутливости" (які типажі вдаються живими, а які ні, і чому так), - але наразі я краще помовчу, не стану спойлити, благо фільм щойно вийшов на екрани, і спочатку треба його просто побачити - якомога "соборнішою" масою глядачів.

Резюме: годуйте своє кіно - хоча б для того, щоб не годувати чужу армію.

Оригінал