Одяг – один із найбільших забруднювачів навколишнього середовища

Прості дії, які допоможуть зберігати довкілля та заощаджувати гроші

Шкоди від мене навколишньому середовищу, як я вважала, небагато: машиною в робочі дні я їжджу тільки до метро, власним літаком і яхтою не володію, воду із пластикових пляшок не п'ю.

Але, разом із моїм 11-річним сином, надихнувшись екологічними протестами молоді, ми взялися глибше вивчати цю тему і змінювати свої звички, аби продукувати менше сміття, особливо пластику (поки що взялися за цей аспект проблеми — для початку), - пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

З 50-х років минулого століття було вироблено 8,3 мільярди пластмасових виробів, які досі засмічують наші ґрунти і океани. Лише 9% усіх пластикових виробів перероблюється, кажуть дослідники. Вулиці західних країн, включно зі США, виглядають чистими, на відміну від засмічених Маніли чи Делі, ще й тому, що ці держави відправляють своє сміття у країни, що розвиваються. І 72% пластмасових відходів йде до Китаю, який нещодавно заявив, що не буде більше його приймати. І навіть якщо будуть знайдені нові, більш ефективні методи переробки та розщеплення пластику, його треба ще зібрати — проєкт, який обійдеться людству у мільярди доларів. Адже тільки до океану щороку потрапляє близько 8 мільйонів тон пластику.

Ось кілька кроків, які ми вже зробили. Чимало з них — ті звички, які я набула, вже мешкаючи у США, і яких без проблем позбулася. Втім робити це у Штатах, де, як здається, індустрія послуг спрямована на те, аби загорнути свій продукт в ще один поліетиленовий пакетик, дуже не просто. У США, навіть порівняно з Україною, де у цьому плані все далеко не ідеально, існує просто якась хвороблива залежність від пластику.

Ванна кімната

Відмовилася від популярного у США рідкого мила, повернувшись до звичних мені брусків, яких вистачає набагато довше. Для чого я витрачала стільки грошей та часу, кожні два тижні закуповуючи розбавлене водою мило у пластикових пляшках? Син так само перейшов на звичайне мило, а чоловік не може відмовитися від вже звичного для нього рідкого.

Відкрила для себе твердий шампунь — таке спеціальне мило для миття голови. Подобається неймовірно. Волосся залишається чистим і пухнастим навіть наступного ранку. По грошах — величезна економія, бо шампуні я купувала дорогі, а одного бруска, який коштує в рази менше, вистачає на місяці.

Крамниці

Забрало трохи часу привчити себе не забувати торбинку багаторазового використання, коли йду в крамницю. Пластикові пакети для овочів використовую багато разів. Але тут треба бути насторожі: останнього разу на касі продавщиця почала виймати мої овочі із пакетів із емблемою їхньої же крамниці і перекладати в нові. Вона що, думає, що я прийшла їх оновити? Але найважче було переконати чоловіка брати із собою торбу — розумію тепер, наскільки важко домовлятися і підписувати усі ці міжнародні договори про охорону навколишнього середовища.

Одяг — один із найбільших забруднювачів навколишнього середовища. Близько 60% синтетичних тканин зроблені із використанням викопного палива і 85% одягу, зробленого з нього, залишаються на сміттєзвалищах, де вони не розкладаються. До того ж індустрія виробництва одягу є джерелом 1,7 мільярдів тон двоокису вуглецю в рік — більше, ніж усі міжнародні перевезення та судноплавство.

Я до шопоголіків ніколи не належала, але з часом, як ти себе не обмежуй, гардероб зростає. Найпростіший шлях змусити себе купувати менше — вимикати рекламу на фейсбук. Якщо нової кофтинки не бачиш, то її й не хочеться.

Якщо ж купувати, то дорожчі, якісні речі із натуральних матеріалів. А от з моїми хлопцями тут все просто — купити нову футболку їх треба ще змусити!

Відмовилася від своєї найулюбленішої фірми одягу — британської, яка не має крамниць у США і висилає одяг поштою з Великої Британії. До того ж, якщо 7−8 років тому, коли я тільки для себе її відкрила, якість одягу там була просто чудова — майже усе, що я ношу в ефірі, звідти — то тепер понад половину обновок я почала відправляти назад. Ганяти сукню туди-сюди через океан — в мене такої нагальної потреби точно немає.

Припинила брати пробники в крамницях. Можливо, це хороший маркетинг, але взагалі — згубна ідея. Лосьйони для тіла, гелі і тому подібне відрізняються, переважно, ароматом — аби зробити вибір достатньо понюхати у крамниці відкриту пляшечку. А влаштовувати собі на обличчі полігон для активних інгредієнтів, які, до того ж не встигнуть проявити свою дію, враховуючи маленький обсяг у пробнику, жоден дерматолог не порадить. Виробники косметики краще б давали більше інформації про свою продукцію, ніж розпаковувати по граму косметики в окремі упаковки, які залишатимуться з нами назавжди.

Ресторани

Минулої суботи ми родиною снідали в мережевому ресторані Silver Diner, де син замовив собі молоко. Його принесли йому, майже підлітку, у пластиковому стаканчику із кришечкою і пластиковою трубочкою. Наступного разу зразу попросимо приносити у звичайній чашці.

А ще було б добре, якби усі офіціанти запитували, у якій тарі приносити дітям напої. Думаю, мало хто з батьків дитини старшої за 6 років попросив би дитячий стаканчик. Бачу потенціал скоротити викиди пластика на кілька тон, зберегти гроші та зміцнити лояльність клієнтури, яка дбає про навколишнє середовище. Напишу-но їм листа, а заодно запропоную приносити молоко до кави не у одноразових упаковках, а у металевому глечику.

Із сином ми заскочили до ресторану швидкого харчування Subway, де нам наші сендвічі, загорнуті у папір, поклали ще у пластикові пакети. Навіщо?

Якби ми з ними виходили під дощ і їли їх на будівельному майданчику, це ще можна було б зрозуміти. Але ж ми прямо там, у ресторані, повечеряли. Та навіть якщо б у машині — для чого пакети?

І тут поле для значного скорочення обсягу пластикових відходів шляхом простого тренінгу для працівників чи просто емейлу від найвищого менеджменту до найнижчого із інструкцією "перед тим, як класти сандвіч у пластиковий пакет, працівник має запитати клієнта, чи він йому потрібний".

Так само у ресторанах, але далеко не у всіх, офіціанти почали питати, чи принести зі склянкою води трубочку. Ну от для чого вони? Від них тільки зморшки на губах з'являються. Я відмовляюся.

В офіс я переважно приношу обіди із собою, але коли їх купую, не беру пластикові прибори.

Син говорить, що на обід взагалі перестав брати напої — у школі їх дають не в стаканах, а у одноразових упаковках, а п'є воду із фонтанчика. У шкільній їдальні у них стоїть таця із трубочками, а перед нею плакат, на якому зображено, яку шкоду пластикові трубочки наносять морським тваринам. Говорить, що діти шкодують черепах і трубочки не беруть.

Отже, близько десятка кроків — насправді їх більше, але не буду вже дрібнотою обтяжувати — які поки жодного дискомфорту нам не приносять та дозволяють економити гроші. Міркуємо, куди рухатися далі.

Звичайно, ці кроки самі собою — крапля в морі. Але ми у цьому досвіді далеко не одні: цей тренд, на щастя, набирає популярності, хоча, на жаль, не достатньо широко і не достатньо швидко. І тут, на мій погляд, зіткнулися два взаємопов'язані впливи.

Перше — занепокоєння кліматичними змінами та впливом людства на навколишнє середовище взагалі, що для молоді є одним із найважливіших соціально-політичних питань, які їх турбують. За даними ООН, щоб підтримувати той же рівень життя як зараз у 2050 році, коли населення, прогнозовано, сягне 9,6 мільярдів людей, нам буде потрібно три планети Земля. Якщо б усе населення споживало на рівні американців, вже сьогодні потрібно було б чотири планети (ці цифри дехто критикує, але вони вважаються непоганим орієнтиром).

Другий, пов'язаний з першим тренд, — втома і розчарування споживацькими цінностями. Сьогодні у США японка Марі Кондо, яка вчить людей позбавлятися зайвих речей і не купувати нові, популярніша за будь-якого дизайнера моди. Мінімалізм стає все більш поширеним.

Економісти все голосніше ставлять питання, чи потрібно так сильно перейматися зростанням споживання, як рушієм економіки, а деякі уряди, зокрема, Нова Зеландія, офіційно відмовилася від цього показника як мірила успіху, адже економіка, коли скорочується споживання, хоча б і з екологічних міркувань, прогнозовано буде охолоджуватися.