Люди, які ностальгують за СРСР – адвокати диявола

Вони свідомо відмовилися від правди

Ми часто порівнюємо пострадянську людину з радянською. Але в тому й річ, що пострадянський обиватель, який ностальгує за СРСР, значно токсичніший, ніж громадянин "країни рад".

Радянська людина могла бути щиро переконаною в тому, що масових репресій в 30-ті роки не існувало. Що Катинь – справа рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія – це наклеп Заходу. Що компартія щиро будує державу загального благополуччя, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Зрештою, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою і домом, між чергою на шведську стінку і спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна "залізна завіса" була міцною – будь-яка альтернативна картина світу не допускалася. Навколишня дійсність була збудована до її народження, система пропаганди була відточена задовго до того, як вона почала ставити питання. У неї просто не було іншої реальності ніж та, в якій вона жила. А щойно герметичний купол почав давати тріщини – Радянський Союз почав розповзатися по швах.

Радянська людина відкидала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська – виступає в ролі адвоката диявола

Але пострадянська людина, яка ностальгує за СРСР, – це явище зовсім іншого порядку.

Тому що в багажі у нового обивателя – дев'яності роки. Ті самі, коли відкривалися архіви. Коли з'являлися інтерв'ю дисидентів. Коли стала доступна інформація про масштаби репресій. Коли ніяких ілюзій щодо радянської системи придушення інакомислення вже не залишилося.

Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, яка була збудована в СРСР. У дев'яності ці дані стали мейнстрімом – вони звучали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.

Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прихильник Радянського Союзу робить це свідомо. Радянська людина відкидала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська – виступає в ролі адвоката диявола.

"Зате всі боялися". "Зате стабільність". Усі ці "зате" – це лише спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших

Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому не доступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він їх знає, але ховається за лукаве "зате". "Зате космічні кораблі". "Зате всі боялися". "Зате стабільність".

Усі його "зате" – це лише спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших. Він переконав себе, що йому особисто було затишно в старій реальності – і він без тіні сумніву готовий розміняти її на долі інших. Місце наївності зайняв цинізм. Незнання змінилося підлістю.

Пострадянський прорадянський – це той, хто свідомо відмовився від правди. Той, хто добровільно надів на себе шори. Той, хто готовий виносити в одну частину рівняння персональний комфорт, а в іншу – долі всіх інших.

І якщо це не підлість, то що таке підлість?

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода