Найбільші витрати на автівку у США складає страхування. А бензин дешевий

В Америці до автошкіл ходити не обов'язково

"Ти звідки, з Німеччини?" Я складала іспит із водіння, й мій інструктор-непалець виявився напрочуд балакучим. "Ні, я з України", - не повертаючи голови відповіла я.

Рівень стресу і без того зашкалював. Я нервово про себе повторювала мантру "стежити за знаками Stop, не перевищувати швидкість, крутити головою по дзеркалах". Раптом інструктор відповів українською: "Добре, добре", - і остаточно мене спантеличив, - пише Марія Прус для "Голосу Америки".

Далі ми говорили про життя в Америці, а ще він порадив мені повертати рішучіше ("бо інші водії можуть дратуватись"). Зрештою, іспит я таки склала. І нарешті відчула себе повноцінною, не "безправною" людиною у США!

Про те, що на відміну від Європи, за межами великих міст (а часто і в самих містах) у Сполучених Штатах майже не існує громадського транспорту, я дізналась лише після переїзду. І не просто не мала машини й водійського посвідчення, а взагалі ані дня не провела за кермом. Вчитись довелось уже тут.

Щоб отримати права у США, необхідно скласти теоретичний іспит та практику водіння. При чому, в автошколи (driver's clinics) дорослим ходити не обов'язково, але туди на "переатестацію" відправляють злісних водів-порушників. Натомість чимало американських підлітків часто вчать водити їхні батьки, тож ці навички вони мають із ранніх років.

Із теорією все просто – вивчаєш правила штату, в якому складаєш (у мене – Вірджинія), далі у додатку на телефоні тренуєшся проходити пробні тести, і потім складаєш іспит у найближчому відділку DMV (department of motor vehicles – департаменті з транспортних засобів).

Звісно, у черзі на подачу документів доводиться відстоювати по кілька годин, але це виявилось простим етапом. Із 35 запитань я зробила лише одну помилку у нетиповій для України ситуації: "Якщо збиваєш оленя на дорозі, куди повідомляти?" Я чомусь помилково обрала не поліцію, а DMV.

А от уся складність була в тому, аби власне навчитись водити! Я мала із десяток "уроків" по годині-дві від абсолютно різних "вчителів" - друзів, колег і знайомих із авто, різних за віком і габаритами.

Непросто було й знайти "волонтера", хто б зголосився дати мені свою машину на півдня, щоб скласти іспит. В Америці у DMV для цього немає спеціальних машин – треба приїхати на власному авто, орендоване не дозволяють. Мені пощастило, і мій друг якраз перед моїм іспитом придбав новеньку SUV, й погодився допомогти.

На іспит варто записатись по телефону. Але кількагодинного очікування в DMV все одно уникнути неможливо: в одній черзі отримуєш номер, потім - чекаєш, поки викличуть подавати документи у конкретне віконце. Там перевіряють зір, роблять фото й відправляють чекати, поки звільниться інструктор.

Хоча чимало послуг американські державні установи надають онлайн, бюрократична тяганина у DMV залишається предметом глузувань. Найкраще атмосферу передає анімаційний фільм "Зоотрополіс", де в установі працюють лінивці.

Сам іспит тривав 10-15 хвилин і виявився напрочуд простим. Виїхати зі стоянки, проїхатись вулицею, зробити кілька поворотів на світлофорі, повернутись. Жодних паралельних паркувань, складних маневрів, виїзду на швидкісну трасу (highway). Про те, що у правовій державі про жодні хабарі йтися не може, думаю, не варто говорити.

Хоча у мене поки немає потреби купувати власну машину, наявність водійських прав подарувала мені неймовірну свободу пересування. Зараз я вже "накатала" понад тисячу миль, переважно, під час подорожей. А в деяких частинах країни, як-то у Техасі чи Пуерто-Ріко, я б узагалі не змогла майже нічого побачити, не маючи змоги орендувати авто.

В Україні я сиділа за кермом лише двічі. Але колеги й знайомі наполягають, що американські водії набагато вихованіші й спокійніші. Можу підтвердити, як пішохідка і пасажирка у США я почуваюсь набагато безпечніше.

З мого досвіду в Америці, водії найчастіше пропускають одне одного, переважно дозволяють змінювати лінію, не підрізають і не об'їжджають по тротуарах затори. А якщо водій пізно загальмував на червоне й виїхав за стоп-лінію чи на "зебру", то часто "здає" назад, щоб не заважати пішоходам перейти дорогу.

Цікаво також, що стиль водіння відрізняється у різних штатах. Наприклад, як на мене, на східному узбережжі загалом всі їдуть й повільніше, й спокійніше, ніж на півдні. Також від штату залежить ліміт швидкості на трасах – від 60 миль (97 км) до 85 миль (137 км) на годину – у Техасі.

Взагалі, американські правила дорожнього руху загалом дещо відзірняються від європейських. Наприклад, чимало знаків дорожнього руху позначено не символами, а словами – замість "цеглини" - напис "не в'їжджати" (do not enter), не чоловічок з лопатою, а напис "дорожні роботи" (road works).

Повертати направо тут можна навіть за червоного світла, якщо немає пішоходів і знаків, що це забороняють. А на деяких нерегульованих перехрестях працює правило: хто перший під'їхав, той має пріоритет. Навіть колір світлофора, що дозволяє переходити дорогу пішоходам, - білий, а для руху машин – звичний нам зелений.

До речі, із закордонними водійськими правами у США можна їздити лише кілька місяців, залежно від штату, а щоб отримати американське посвідчення, необхідно складати практичний іспит з водіння, навіть якщо у водія багато років досвіду.

Також цікаво, що найбільші витрати на автівку у США може складати страхівка – в середньому $120 на місяць. А от бензин в Америці дуже дешевий – $2-3 за галон (3,8 літрів). Й витрату палива американці вимірюють не "кількість літрів палива на 100 кілометрів", а "кількість миль, які машина проїде на одному галоні палива".

А ще американці дуже незвичні до механічної коробки передач, натомість великих автівок – від SUV і пікапів до фур – на місцевих дорогах набагато більше, ніж у Європі. Також тут значно ширші смуги, особливо, на великих автострадах.