Суддів визнають юридичним атавізмом

Вони успішно марнують шанс заявити про свою незалежність

У 78-му числі "Записок федераліста" - першого і напевно досі найвпливовішого коментаря до Конституції США - Александр Гамільтон написав свої знамениті строки про судову владу, яка "не має впливу ані на меч, ані на гаманець... - лише на сам присуд". Виходячи з цих міркувань, один з батьків-засновників Сполучених Штатів назвав суд - найменш небезпечною гілкою влади. Саме тому - за 15 років до Marbury v. Madison - Гамільтон в цьому ессе пропагував конституційне ревю - право суду перевіряти на відповідність конституції закони, які ухвалив Конгрес.

Відтоді фраза "Neither the Purse Nor the Sword" стала крилатою, принаймні серед англомовних правників, конституціоналістів та політологів. Окрім іншого, вона означає, що - на відміну від демократично обраних органів, які отримують мандат безпосередньо від народу - сила суду ґрунтується на переконливості та мудрості його рішень. Якщо судові рішення не будуть мудрими та переконливими, політичні гілки влади, які розпоряджаються бюджетом і керують силовиками, просто ігноруватимуть присуди Феміди.

Тому верховні та конституційні суди часто-густо поставали як впливові актори саме тоді, коли політичні гілки влади були розділеними, корумпованими та слабкими. Так Верховний суд Індії тримався осторонь конституційних питань під час правління харизматичного Джавахарлала Неру, а французька Конституційна Рада ніколи не наважувалась сперечатись з легендарним де Голлем. Але коли на їхнє місце заступали набагато слабші лідери, суд нерідко перебирав на себе місію захисника Конституції та остаточного арбітра у справі її тлумачення (а отже і делімітації владних повноважень інших владних органів). До речі, суд ЄС перетворився на основний мотор євроінтеграції і впливову інституцію саме тоді, коли європейські лідери забуксували у безкінечних суперечках щодо візії об'єднаної Європи у 60-х роках минулого століття.

Але повторюсь, аби змагатись за вплив на ключові державні (або наддержавні) рішення з політиками, суд має бути мудрим, переконливим і мати бездоганну репутацію. На пан'європейському рівні це особливо чітко видно: за відсутності в ЄС союзної виконавчої служби, рівень виконання присудів ECJ в державах-членах майже ніколи не опускається нижче 95%. При тому, що спочатку національні суди дуже ревно поставились до претензії на верховенство своїх колег з європейського суду в Люксембурзі.

А тепер ми підходимо до суті питання. Суди традиційно зміцнювали свій вплив, коли політики сварились між собою. Це, між іншим, означає, що дуумвірат КСУ-ВСУ втратив фантастичну нагоду стати незалежним і впливовим центром влади в країні під час каденції Ющенка, коли президент воював з усіма прем'єрами (окрім Єханурова) по черзі. Але вітчизняній Феміді тоді забракло професійності, незалежності і просто здорових амбіцій, аби закласти в Україні засади, як це зараз модно називати на Заході, "юристократії". Хоча з огляду на персональний склад, особливо тогочасного КСУ, слід визнати, що шанси використати цю нагоду були радше примарні. Не того калібру люди...

Другий шанс утвердити свій вплив, побудувавши кругову оборону проти наступу на рештки судової незалежності, дуумвірат КСУ-ВСУ отримав у вересні 2010 року, коли юридична гвардія Януковича штурмувала останній бастіон спротиву - ВСУ під проводом Василя Онопенка. На жаль, конституційні судді тоді здали своїх колег, натомість радо підмахнувши рішення про повернення Конституції в редакції 1996 року, і тим самим відкрили двері до узурпації влади тодішнім президентом.

Сьогодні в суддівського корпусу з'явився черговий шанс заявити про свою незалежність, який вони, схоже, успішно змарнують. Бо нещодавно судді адміністративної юстиції вирішили, що якщо Банкова дає добро, можна сміливо наплювати на незалежність Конституційного суду і скасувати ухвалу про звільнення Шевчука, підриваючи самим власне логіку конституційної юстиції.

Але тепер у КСУ з'явилась чудова нагода помститися своїм колегам зі "звичайних" судів. Вчора "парламентський принтер" видав на гора "судову реформу Зеленського" (закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського управління"), яка має на меті знищити ті паростки незалежності судової системи та довіри до неї, які тільки-но стали проростати (якщо вірити Програмі USAID "Нове правосуддя", від 2015 до 2018 року довіра українців до судів виросла від 5 до 20%). Судячи з того, що за законопроект проголосувала лише фракція "Слуга народу" (219 депутатів) і позафракційні депутати (17), можна очікувати подання про неконституційність закону до КСУ.

Але чи буде захищати КСУ своїх колег зі "звичайних судів", які щойно витерли ноги об його незалежність, - питання риторичне. Швидше за все, ні. Як не робив цього у 2010, коли Янукович підпорядковував собі ВСУ ретивого Онопенка.

Що ж, недалекоглядні служителі Феміди, воюйте й далі. Чим менше між вами солідарності, чим більше сварок, чим непереконливіші ваші рішення, чим менше вам довіряє народ, тим швидше ви остаточно перетворюєтесь з судової влади на виконавчу. Спочатку вам ще за інерцією платитимуть і добру офіційну зарплатню і неофіційні доплати до неї. Але згодом і розпорядники бюджету і неофіційні замовники судових послуг зрозуміють, що насправді належно оплачувати слід роботу того, хто ухвалює рішення, а не тих, хто їх лише оформляє.

А народу точно сподобається, коли наступним після депутатів почнуть урізати пільги і виплати людям в мантіях: достатньо подивитись свіжі рейтинги (не)довіри до суддівського корпусу. До речі, я не фанат "95 кварталу", але з того, що бачив, не пригадаю, щоби у бодай якійсь репризі там зустрічались служителі Феміди. Тому не здивуюсь, якщо "держава в смартфоні" невдовзі визнає вас за юридичний атавізм.

Оригінал