Україна – це європейський Еквадор. Громадяни досі вірять в "доброго царя"

Країни Латинської Америки століттями ходять по колу від одного повстання до іншого і від одного божевільного президента до наступного

Президент Еквадору Ленін Морено змушений переїхати зі столиці країни Кіто в приморський Гуаякіль. Поліція застосовує силу проти протестантів, кількість яких збільшується щодня...

Цілком знайома картина для України, чи не так? Тим більше, що медіа, які розповідають про еквадорське повстання, стверджують, що Ленін Морено до обрання президентом Еквадору був коміком. Таким чином, намагаються провести паралель не стільки з українським минулим, скільки з українським майбутнім, - пише Віталій Портников для LB.ua.

Але Ленін Морено - аж ніяк не комік. На відміну від Володимира Зеленського, який не цікавився політикою і реальним розвитком власної країни аж до обрання президентом, Морено - шановний громадський діяч, який навіть був за крок від Нобелівської премії миру. Ленін Морено, який пересувається на інвалідному візку - один з найвідоміших активістів руху за права людей з обмеженими можливостями. А сміхотерапію він пропагував як засіб для реабілітації людей, що потрапили у важку життєву ситуацію - як сам Морено, якого поранили під час пограбування магазину. І політикою Морено займався досить довго: перед тим, як стати президентом, він взагалі був віце-президентом Еквадору.

Паралель тут не між одним коміком й іншим, а скоріше між українцями і еквадорцями. Ленін Морено був обраний як президент надій. Надій на те, що він продовжить колишній популістський курс одного з найодіозніших латиноамериканських президентів Рафаеля Корреа. І сам Корреа підтримав Морено як свого наступника.

Проблема Леніна Морено в тому, що ставши президентом, він відмовився бути ідіотом. Та й не мав такої можливості - так як Корреа своєю популістською політикою остаточно спустошив еквадорську казну і новому президенту довелося домовлятися з міжнародними фінансовими організаціями та піти на виконання їхніх вимог. МВФ зажадав від нього зменшення державних витрат - зокрема, субсидій на бензин, які були введені ще в 70-і роки і сприймалися малозабезпеченими верствами населення - тобто більшістю населення - як норма життя. Морено погодився з цими та іншими умовами саме тому, що грошей на "кінець епохи бідності" в країні вже не було.

І почалося повстання - президент надії виявився ставлеником світового імперіалізму, який жах! При цьому ясно, що учасники протестів просто не розуміють, звідки у держави візьмуться гроші на їхнє безкоштовне життя і що країні потрібен час на санацію зруйнованої Корреа економіки. Вони бідні і хочуть жити добре вже сьогодні.

І тут ми наближаємося до України. Президент Володимир Зеленський - теж президент необґрунтованих надій. Поговоріть з кожним, хто його підтримував і ви зіткнетеся саме з цими надіями, з "кінцем епохи бідності" та іншими нісенітницями. Розуміння, що у держави немає ніякого іншого виходу, крім як домовлятися з міжнародними фінансовими організаціями, у громадян просто немає. Україна - це європейський Еквадор. Її громадяни досі вірять в низькі тарифи, можливість жити в заможній країні і не платити податки одночасно, здатність "доброго царя" забезпечити благополуччя - загалом, в усе те, що дозволяє багатьом країнам Латинської Америки століттями ходити по колу від одного повстання до іншого і від одного божевільного президента до наступного.

Щойно виборець Зеленського переконається, що "кінець епохи бідності" не настав, тарифи не знизилися, зарплати не підвищилися, а держава ще й норовить залізти до "маленької людини" в кишеню і змусити її платити податки, він зненавидить колишнього коміка.

Можна, звичайно, заперечити, що наш виборець, на відміну від еквадорського, не виходить на вулиці через такі неприємності - а просто йде в тінь.

Але проблема Зеленського в тому, що своїми невмілими діями на російському напрямку він власними руками генерує появу об'єднаної політичної опозиції, яка буде протистояти колабораціонізму, угодовству і дилетантизму діючої влади. Ця опозиція дійсно може бути не дуже численна - але в своїй боротьбі з режимом вона здатна спиратися на соціальну базу колишніх прихильників Зеленського, розчарованих своєю матеріальною ситуацією та економічною політикою влади. Саме ці умови і визначили успіх Майдану 2013-2014 років - коли політичний посил прихильників європейської інтеграції країни наклався на бажання суспільства демонтувати кримінальний режим Януковича. І Янукович згенерував цей протест власними руками, коли відмовився від політики європейської інтеграції.

Зараз те ж саме робить Зеленський, коли власними невмілими діями створює умови для масових виступів проти свого все ще нестійкого, багато в чому віртуального, але спраглого до авторитаризму режиму. Варто політичному подразненню накластися на неминуче соціальне розчарування і зіткнутися з невмінням і небажанням влади налагоджувати ефективну комунікацію з незадоволеними - як умови для українського повстання будуть створені.

І жоден рейтинг Володимиру Зеленському в цей момент вже не допоможе. Та й не буде його, цього рейтингу. Буде Еквадор.