"Великий обмін" завершено, але велику гру за Україну Путін тільки починає

Про цілі президентів

Звільнення українських громадян, багато з яких роками були бранцями російських в'язниць і колоній, в першу чергу викликає цілком природну емоційну реакцію радості і причетності у будь-якої нормальної людини. Однак емоційний аспект, як правило, знаходиться за рамками аналітичних текстів. Наше завдання – зрозуміти мотиви сторін і можливі наслідки обміну, що відбувся, - пише Віталій Портников для видання "Буквы".

Мотиви української сторони набагато зрозуміліші та прозоріші, ніж російські. Крім уже згадуваного емоційного, людського аспекту є також цілком природне бажання нового президента Володимира Зеленського продемонструвати, що він виконує свої обіцянки і піклується про кожного свого співвітчизника. При цьому я навіть не буду стверджувати, що в цій демонстрації є виразний політтехнологічний аспект. Тому що з політтехнологічного погляду якраз було б зручніше зайнятися обміном не зараз, коли популярність президента і лояльність до будь-яких його кроків з боку українського суспільства безмежно висока, а через кілька місяців, коли на тлі неминучих політичних і економічних катаклізмів рейтинг глави держави почне знижуватися .

Однак Зеленський – і ми бачимо це і по його роботі, і по роботі контрольованого ним парламенту – воліє все робити в швидкому темпі, не думаючи про власну політичну перспективу. І з гуманітарного погляду ця швидкість в справі звільнення українців – скоріше благо. Тому що якщо президент у будь-якому випадку був готовий заплатити за цей обмін ту ціну, яку заплатив, то краще, що він зробив це в вересні, а не в грудні. Адже для в'язня кожен день у в'язниці – як рік.

Якщо президент у будь-якому випадку був готовий заплатити за цей обмін ту ціну, яку заплатив, то краще, що він зробив це у вересні, а не в грудні. Адже для в'язня кожен день у в'язниці – як рік

Про російські мотиви варто сказати докладніше. Чому погодився на обмін Володимир Путін?

Перший мотив російського президента дуже простий – у Києва просто з'явився товар, який його зацікавив. Володимир Цемах. Протягом довгого часу експлуатувався міф про те, що Путін зацікавлений, наприклад, в долі Кирила Вишинського, про це говорили і українські посадовці після затримання Вишинського. Розраховували, що Путін обміняє його на Сенцова або Сущенка. Але ніякої особливої ​​зацікавленості в долі якогось там журналіста, нехай навіть наближеного до "самого" Дмитра Кисельова, Путін не виявив.

Цемах – зовсім інша справа. Кремль серйозно готується до процесу по "Боїнгу" і поява такого важливого свідка на цьому процесі могло вдарити по російських інтересах. Саме тому спецоперація СБУ була сприйнята в Москві з такою нервозністю і була поставлена ​​задача будь-яким шляхом домогтися запобігання можливого виїзду Цемаха до Нідерландів. Заради виконання цього завдання було не жаль віддати не тільки українських моряків, а й Сенцова, чия фігура традиційно викликала особливе неприйняття у російського керівництва. Всі інші російські звільнені – лише гарнір до Цемаха, ніякого значення для Москви вони не мають.

Всі інші російські звільнені – лише гарнір до Цемаха, ніякого значення для Москви вони не мають

Другий мотив рішення Путіна – виконуючи завдання по звільненню Цемаха, продемонструвати Заходу готовність нового українського керівництва для вирішення власних завдань йти наперекір загальній лінії переслідування Росії за скоєні її керівництвом військові злочини. Розмити солідарність з питання про покарання винних у справі знищення "Боїнга" та полегшити можливість вирішення західними країнами своїх питань за український рахунок. Це дуже важливе завдання. Раніше завдяки великому контракту з "коаліції "Боїнга" виведели Малайзію, чий авторитарний прем'єр Мохатхір Мохамад фактично відмовився звинувачувати Москву в причетності до знищення літака своїх національних авіаліній. Завдяки звільненню Цемаха цю коаліцію фактично залишає і Україна. Принаймні, якщо Нідерландам буде вигідно вважати, що ми її покинули, у них є для цього всі можливості.

Третій мотив рішення Путіна – це продемонструвати Володимиру Зеленському свою конструктивність в питанні врегулювання проблем, які були створені в Україні російським вторгненням. Простіше кажучи – все можна вирішити, якщо йти на виконання путінських вимог. Таким чином, Путін вміло залучає Зеленського на болотистий грунт пошуку компромісів, які можуть привести не тільки до завершення військового конфлікту і реінтеграції Донбасу, але і до повернення Україні до її звичної ролі російського сателіта, що стане першим кроком на шляху до поглинання України Росією.

Путін вміло залучає Зеленського на болотистий грунт пошуку компромісів

Четвертий мотив Путіна – це полегшити західним "доброзичливцям" Росії створення міфу про те, що Кремль повертається до конструктивності і заради реанімації хороших відносин з Москвою варто пожертвувати Україною. Більше того – варто натиснути на українське керівництво, щоб воно проявляло "конструктивність" у відносинах з Москвою і погодилося на умови Путіна, скоріше повернувшись до ролі російського сателіта і переставши дратувати західних бізнесменів і тих політиків, які зосереджені насамперед на прибутку від спілкування з Кремлем. Тут ми повертаємося до третього мотиву.

П'ятий мотив Путіна я б умовно назвав "ефектом Савченко". Коли готувалося звільнення Савченко, мало хто знав, що Кремль розраховував на проведення масштабної спецоперації з метою дестабілізації тогочасної української влади і держави як такої. І хоча в Москві особливо не приховували, що в особі Савченко збираються підкинути Києву політичну бомбу, навіть поінформовані про такі наміри в українській еліті намагалися про це вголос не згадувати – настільки така позиція була непопулярною в українському суспільстві.

Ми поки що не знаємо, чи ховається серед тих, кого звільняють сьогодні, така "політична бомба" або кілька бомб

Ми поки що не знаємо, чи ховається серед тих, кого звільняють сьогодні, така "політична бомба" або кілька бомб. Але дуже скоро дізнаємося – дай Бог, до, а не після успішного бомбардування.

Поки ж варто визнати, що обидва учасники "великого обміну" – і Володимир Зеленський, і Володимир Путін – максимально наблизилися до досягнення цілей, які вони пов'язували з цим процесом. Зеленський домігся звільнення українських в'язнів, яких ми сьогодні з полегшенням зустріли на Батьківщині. Путін домігся видачі Цемаха, дискредитації української позиції перед Заходом, продовження "конструктивного" переговорного процесу, який може привести або до нового серйозного конфлікту, або до капітуляції і полегшення позицій російських "доброзичливців" на Заході.

"Великий обмін" завершено, але "велика гра" за Україну тільки починається.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Погода