Один помилковий сигнал від влади – і Хрещатиком крокують 15 тисяч ветеранів

"Русский мир" – також мир, але наш вибір – мир після перемоги

Отже, це відбулося.

Українська нація провела свій перший парад після виборів, і дала переконливу відповідь малоросійському електорату. Позаду розпач та розгубленість, прийшов час спокійної сили та нашої головної переваги – унікальної здатності до самоорганізації.

На святкових київських вулицях відбулось цілком мирне змагання двох світоглядів, двох взаємовиключних бачень того, чим була, є та буде Україна. "Два світи – дві долі", як казали колись радянські пропагандони. І найперший же огляд сил двох світів, конкуруючих за побудову майбутньої України, не залишає сумнівів "чиє зверху".

Досить креативний відеокліп (а це було не масове святкування, а саме зйомка телевізійного кліпу в онлайн режимі), поставлений Бадоєвим, попри привоз організованої "масовки", зібрав напівпорожній Майдан. Це логічно та неминуче – глядачі телевізійних шоу не ходять ні на які майдани, так само як реальні творці історичних подій не сидять перед "ящиком".

Глядачі телевізійних шоу не ходять ні на які майдани, так само як реальні творці історичних подій не сидять перед "ящиком"

Коли ж всі актори, починаючи із головного, зіграли свої ролі і згідно сценарію відійшли за лаштунки, телешоу скінчилось, і центр міста заповнило реальне українське життя.

Воно вирувало на всьому просторі від парку Шевченка до Михайлівської площі, залило Хрещатик та Майдан нескінченним морем усміхнених облич у вишиванках та військових одностроях.

Якби навіть ми, оргкомітет Маршу захисників, були геніальними режисерами, ми б не змогли вигадати все краще за те, як зрежисерувало саме життя. Головний стендапер країни та вся його геть небезталанна театральна трупа виступили "на розігріві" перед справжнім народним святкуванням дня нашої Незалежності, і це більш ніж символічно.

Мільйонні витрати, замучені репетиціями військові, лихоманкові пошуки професійних креативщиків – і стихія українського духу, хтонічна сила, здатна без жодної бюджетної копійки та адмінресурсу вивести на вулиці десятки тисяч громадян, притому вивести не безладним натовпом, а саме організованим Маршем, де якось самі по собі утворились і правильні "коробочки" військових підрозділів, і хода нашого справжнього, громадянського тилу, і живий коридор шани та подяки від тих, заради кого і разом з ким ми вже шостий рік ведемо нашу війну.

Незалежність країни дісталась не на шару, що вона – результат боротьби кількох поколінь українців

Метою нашого Маршу було нагадати всім, і суспільству і новообраній владі, декілька простих та очевидних для нас (але не для світу бадоєвих) речей. Що Незалежність країни дісталась не на шару, що вона – результат боротьби кількох поколінь українців, із перервами починаючи десь так із 17 століття, а у 20 столітті неперервно аж до 1991, і що вона сплачена мільйонами життів загиблих у боротьбі до нас.

На жаль, цей простий факт неочевидний для тих, хто сам не доклався до боротьби – за пару днів до свята той самий Бадоєв цілком щиро казав, що "все почалось із Небесної Сотні", тобто до людей зі світу шоубіза сама ідея Незалежності долинула лише під час Майдану, а всієї історії до того у їхній уяві не існує.

А ще ми хотіли нагадати, що зараз ця незалежність ще не є сталою даністю – на неї зазіхнули, і вже шостий рік за неї йде війна, вже у нашому поколінні заради неї полягли кілька тисяч кращих наших співгромадян. І що в таких умовах воююча країна, країна, для якої йде саме Вітчизняна війна, війна за виживання нації та держави, не може гратись у пацифізм та прогинатись перед агресором. Що не можна замовчувати війну, "просто прєкратіть стрєлять", припинити поважати своїх захисників, розмивати поняття своїх та ворогів. Пояснити, що ми всі хочемо миру, але миру не за будь-яку ціну, зокрема аж ніяк не за ціну нашої Незалежності.

"Русский мир" – також мир, але до нього ми не підемо, наш вибір – мир після перемоги

"Русский мир" – також мир, але до нього ми не підемо, наш вибір – мир після перемоги.

Що ж, голос нашої воюючої нації прозвучав надзвичайно потужно, скажу чесно – ми, так звані організатори, самі не очікували масштабу події. Кажу "так звані", бо ж насправді ми нічого не організовували, ми були лише координаторами – зводили між собою та до спільного знаменника десятки та сотні людей, які самі організувались і у Києві, і у кожній із областей, які добровільно кидали до спільної справи свої час та кошти; самоорганізація була такою потужною, що вся наша роль звелась до "зменшення хаосу" і налагодження комунікацій.

Все було як тоді, у 2014 – ніякого "єдіноначалія", але при тому добровільна згода дотримуватись спільних правил і порядку, та делегування функцій самовисунутим командирам; ніякого "гусіного кроку" та інших елементів казарменої муштри, ну вибачайте, ми такому не навчені; навіть військові форми як тоді – на кожному яку собі сам дістав, в шерензі мого рідного "Айдару" важко було знайти двох у однаковому одязі, не кажучи про головні убори…

Все було як тоді, у 2014 – ніякого "єдіноначалія", але при тому добровільна згода дотримуватись спільних правил і порядку

Але при тому якось "виросли" більш-менш правильні "коробочки", із прапороносцями та полковими штандартами, всі самі вишикувались у певному порядку, спокійно за командами пройшли весь багатокілометровий маршрут. Коли перші коробочки вже були на Майдані, замикаючі лише проходили Бесарабку. В цей момент стало ясно, що ми фізично не вмістимось на площі для запланованого шикування, план Маршу довелося змінювати прямо по ходу – і нічого, все пройшло так, ніби саме так і було задумано.

Десь так ми і воювали – не за правилами і статутами, без вишколу та належної підготовки, часто без плану, зате натхненно і самостійно, компенсуючи самоврядною організацією всі проколи та "баги" державної оборонної машини.

У цьому є щось глибинне, щось таке, що насправді пояснює всю нашу історію – притому і наші здобутки, і наші програші. Ми – не німці, нас важко вимуштрувати ходити "пруським кроком", ми – козацька воля, хтонічна стихія, яка навіть форму одягає лише коли сама того схоче, а не за повісткою.

Ми – не німці, нас важко вимуштрувати ходити "пруським кроком", ми – козацька воля, хтонічна стихія, яка навіть форму одягає лише коли сама того схоче, а не за повісткою

Так, через це ми досі не маємо сталих державних інституцій, і часто програємо саме через надмірну волелюбність. Натомість коли вже щось нас торкає за душу, коли щось виводить нас на вулиці та площі, на барикади чи у окопи – нас неможливо здолати, бо ми організуємось у щось непередбачуване та непрораховане ворогом, організуємось швидко, без жодного примусу, без "вождів", але і без хаосу – і стаємо Рухом, Майданом або Добробатами.

Наш Марш показав, що всі ці наші риси ніде не згубились, і що нам є що протиставити світові малоросійського шоубізу. Один помилковий сигнал від нової влади – відміна військового параду, - і от вже Хрещатиком крокують 15 тисяч ветеранів російсько-української війни у формі, тобто три піхотних бригади повного складу, а десятки тисяч цивільних забезпечують нам надійний "тил" - живий коридор від Шевченка до Михайлівської. А в ці ж самі години наші побратими шикуються у лави у Запоріжжі та Львові, Дніпрі та Миколаєві, Харкові та Одесі – Марш із столиці відлунює по всіх областях, бо у нас спільна країна, і ми всі разом боронимо її Незалежність.

Один помилковий сигнал від нової влади – відміна військового параду, - і от вже Хрещатиком крокують 15 тисяч ветеранів російсько-української війни у формі

Гадаю, не треба бути великим аналітиком, щоб прорахувати, якою буде реакція нашої нації (не плутати з електоратом) на більш серйозні подразники, аніж відміна параду – наприклад, на спробу надати "автономію" окупантам та колаборантам.

Сподіваюсь, на Банковій уважно дивились з вікон на те, що вирувало довкола Майдану та Хрещатику, і зроблять з цього правильні висновки. Так, зараз при владі професіонали шоубізу та масмедіа, і вони дійсно краще за нас знають, як маніпулювати свідомим та підсвідомим біомаси перед телеекраном. Але мобілізовані "ящиком" обивателі, вищою формою протесту яких є спідтишка у закритій кабінці поставити галочку в бюлетені, знадобляться новій владі лише за 5 років, на наступних виборах.

А до цього їм мати справу з нами – меншістю, але ідейною, впертою, самоорганізованою, і головне – імунною до промивання мізків з екрану. І саме від стосунків та комунікації із нами, від здатності чути голос свідомої політичної української нації, залежить, чи дотягне нова влада до наступних виборів, чи ж повторить приклад "живого та легітимного". Марш показав це з жорстокою ясністю, і це має добряче полікувати "головокружіння від успіхів", яке, на жаль, спостерігається у нещодавніх електоральних тріумфаторів.

Ми – автохтони, і ми нікому не віддамо нашу країну. У нас нема іншого вибору – тільки перемога, а не мир на умовах ворога. Перший огляд наших сил відбувся, результат "смотру" цілком задовільний. Вище голову, українці – все попереду!

Євген Дикий, для сайту "Обозреватель"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Погода