Французькі політики от уже 200 років палко люблять російських імператорів

Ми теж не вчора роджені й маємо свої традиції

Щодо "м'яса по-французьки", тобто Макрона з його ганьбою.

По-перше. Французькі політики от уже 200 років палко люблять російських імператорів, це не просто політкуревство, а частина французької культури: Бастілія, звісно, Бастілією, хай вража кров окропить наші лани і вотетовсьо, - але табачок, коли до діла, понесуть месьє енкаведистові аж бігом.

123 роки тому, в 1896-ому, 25-літня Леся Українка писала до французької преси з подібного приводу свій обурений "La voix d'une prisonniere russe", текст, який треба знати й вивчати як мінімум на політології і в дипакадемії, щоб розуміти, де Європа "їхня" (постімперська), а де "наша" (постколоніальна), і не роззявляти рота на кожного "білого сахіба" й не дивуватися, "як він міг", - а пам'ятати, що ми теж не вчора роджені й маємо свої традиції, в т.ч. політичні. І війна, умовно кажучи, "між Петром і Мазепою" на європейському континенті не тільки не скінчена, а навпаки - тільки-но розгоряється.

По-друге, "Европа от Лиссабона до Владивостока" - це придумав зовсім не Путін, а голова КГБ СССР Шелєпін, рочків так із 60 тому, коли, власне, вся концепція нинішньої "гібридної війни" Кремля й народилася на світ (вирішено було, що вже відпочили після Другої світової і можна продовжити звідти, де Сталін зупинився, - "то, что отцы не допели, мы допоем"). Про це є купа матеріалу, в т.ч. в мережі, починати найкраще б із лос-анжелеської лекції Юрія Безменова, aka Thomas Schuman, 1983 року (вона є на Ютюбі, правда, тільки англійською).

Те, що цей мем раденько підхопили спершу Меркель, а тепер Макрон, говорить тільки про проблеми їхніх "екс-імперій", і ніяк не повинно затирати в наших очах тяглість лінії "Шелєпін - Андропов - Путін": саме вона становить основний смисл післясталінської історії Росії, байдуже, з СРСР чи без.

Будьмо уважні.

Оригінал