Лише один чеський пілот зрадив присязі і відмовився капітулювати перед Гітлером

Якось у Празі надибав дивну меморіальну табличку на будинку: там проживав чеський пілот – герой Другої світової.

Дивну, бо ж Чехія не брала участі у війні, її за згодою Заходу "мирно" окупували нацисти ще у 1938 – за рік до того, як Захід зрозумів, що диктаторів неможливо "умиротворити", їх можна лише знищити, або без бою віддати їм весь світ. Пише у блозі для сайту "Обозреватель" ветеран російсько-української війни Євген Дикий.

Виявилось, що у сумній історії Мюнхенського зговору та "зливу" Чехословаччини на поталу Гітлеру був маловідомий яскравий епізод. Коли чеський уряд за підсумками Мюнхену вирішив, що "проти лому нема прийому", і "для запобігання зайвих жертв" віддав наказ армії капітулювати без бою, один-єдиний авіатор не виконав законний наказ свого головнокомандувача. Всупереч всім статутам, він підняв літак у повітря, відбомбився по наступаючим німецьким колонам, пролетів над всією Європою, і таки дотягнув до Британії. Через рік Захід вимушено схаменувся, перед Гітлером припинили стрибати навшпиньки, і чеський ас аж до самого 45-го успішно воював у Королівських ВПС. А потім повернувся до Чехословаччини – героєм війни та живим докором усім, хто здався окупантам без жодного пострілу.

До чого це я? До того, що у 1938 цей безбашенний пілот за всіма законами був зрадником, який зламав присягу, повстав проти законного командування та порушив міжнародні угоди своєї держави. Якби він не долетів, його б однаково мали право (та навіть були зобов'язані) розстріляти як нацисти, так і законослухняні чехи. От тільки тепер, вісімдесят років потому, сучасна Чехія пишається саме ним, зрадником та порушником наказів. Бо він один зберіг те, що було байдужим капітулянтам – честь та гідність своєї нації. І саме на його "державній зраді" сучасні чехи вибудовують своє почуття гідності, і компенсують ним сором від поразки без бою.

Нас скоро очікують наш "Мюнхен" та наші "темні часи". Власне, вони вже почались із повернення Росії до ПАРЄ. Сьогодні пройшли новини, що Трамп та Макрон домовились повернути Росію до G8 – забувши про окупацію Криму, яка власне стала причиною скорочення наради великих держав до "сімки", та у разі "швидкого врегулювання кризи на сході України", - врегулювання звісно ж на умовах Москви - Росії мають намір якнайшвидше пробачити все, точно так як свого часу все пробачали Гітлерові. І нам в цій "реалполітік" відведено роль Чехословаччини 1938 року – роль слабкої "недодержави", якою сильним цього світу не гріх пожертвувати заради свого "джаст бізнес".

Нашому недосвідченому новому головнокомандувачу, чий рівень уявлень про політику взагалі та особливо про українсько-російську війну на жаль приблизно такий, як у середнього телеглядача "кварталу", не залишать часу поступово навчитись на малих помилках та "накачати м'язи" - його вже зараз з усіх боків обсідають "порадники" та "посередники" звідусюди, від Франції та Німеччини до Ізраїлю, не кажучи про тих що напряму з Москви, та про тих що у нього здавна під боком з цілковито московським світоглядом. Приблизно за місяць під час анонсованого Зе-візиту до Вашингтону до їхнього дружного хору долучиться такий вагомий голос, як соло Дональда Трампа – єдиного у всій Америці друга Росії та Путіна, але ж який говоритиме нібито від імені провідної держави світу, і перед яким наш новообраний вчуватиметься як школяр перед дорослим.

Можливо, наш президент виявиться стійкішим, аніж чехословацькі лідери 30-х років. Хочеться на це сподіватись. Але ж не факт. Навпаки, є серйозні підстави сумніватись, і очікувати що він спасує та прийме умови Москви. Маючи повний контроль над парламентом і урядом, він цілком може виступити таким собі криворізьким Чемберленом, і сказати своїм виборцям "я приніс вам мир!", насправді маючи на увазі капітуляцію. І при тому щиро вважатиме, що діє єдиним можливим чином – адже он і Європа його за це похвалить, і Трамп з Нетаньяху по голівці гладитимуть…

І от тоді все залежатиме від нас. Коли монобільшість у Раді голосуватиме за "автономію" окупантів та терористів, а військам дадуть команду не стріляти у ворогів – кожний із нас матиме вибір. Кожний солдат і кожний генерал, кожний ветеран та кожний цивільний муситиме для себе вирішити, що важливіше – законослухняність чи патріотизм, формальна дисципліна чи честь, боягузлива поміркованість чи громадянська мужність. І коли ми робитимемо цей вибір, згадаємо чеського пілота – "зрадника"; адже історія виправдала саме його, а не тих хто законно та помірковано наказав йому здати зброю.