Крим і Донбас ми втратили назавжди

Там уже нікого рятувати

Скажу малоприємну, але цілком очевидну для мене річ. В принципі, можна обмежитися чотирма словами.

Донбас - все. Крим - все.

Звучить непатріотично, але ми ж із вами не будемо приносити в жертву патріотизму реальний стан речей? Правда?

Я терпіти не можу говорити "я ж казав", але, по факту, ще п'ять років тому було цілком очевидно, що за кілька років окупації на територіях підросте покоління, для якого ми - вороги, Україна - агресор, і т.д.

З того боку лінії розмежування Задзеркалля, заселене народом Донбасу, що складається з двох народів - донецького і луганського. Я, коли пишу, сам не вірю написаному. І смішно, і сумно. І страшно.

Страшно, тому, що процес триває. І ми на нього жодного впливу за п'ять років не мали і мати не могли. Російська преса, російське телебачення, російська зброя, російські добровольці, російські інструктори, підрозділи російської армії, російська валюта...

Якщо це не окупація, то я - Магатма Ганді.

П'ять років окупації, до якої велика частина населення лояльна. Нелояльна частина населення або поїхала, або ризикує потрапити "в підвал". Школярі, яким паскудять в голову п'ять років. П'ять років - це з 6-го класу по 11-й! Якого результату ми чекали?

Захоплену частину Донбасу можна повернути лише в результаті воєнних дій. Мирна інтеграція неможлива. Воєнна пов'язана з численними жертвами з обох сторін. Безсумнівно, з відходом російських військ та припиненням допомоги РФ сепаратистам, цю військову задачу можна вирішити, але проблема в тому, що Росія з Донбасу не втече. Відповідати за воєнні злочини ніхто не хоче, Донбас потрібен, як громовідвід від анексії Криму і для створення постійної зони напруженості для України. Не в інтересах РФ віддавати награбоване. Ось всунути їх Україні, як автономні - це те, що треба. Зберегти політичний вплив, змусивши Україну фінансувати сепаратистські анклави - це те, що треба. Тим більше, що токсичність територій може завдати Україні непоправної шкоди. Там уже нікого рятувати, якщо говорити глобально.

Вибачте, я вважаю, що мирного вирішення донбаської проблеми немає, а воєнне вирішення на даний момент неможливе, а в майбутньому - неприйнятне. Вибачте мене ті, хто все ще залишився по той бік, але я не став би давати вам помилкову надію. Розведення військ, миротворці по лінії розмежування. Придністровський варіант - нічого іншого не бачу. І дай нам Бог дожити до варіанту хорватського!

Тепер про Крим.

Знову рекомендую подивитися в очі реальності.

Міст проблеми туризму вирішив. У Криму повно людей, машин, наметовиків. Так, це бідний турист, він готує на пальнику або на кухні, не ходить по кафе і ресторанах, але він є.

Тарханкут забитий, Судак - забитий...

Напевно, що і в Ялті, Алушті, Алупці теж все непогано. І з відкриттям залізничного сполучення буде ще краще. Вкрадений кінь обійшовся Росії дорогувато, але повертати коня ніхто не збирається. І не збереться.

Скажу пошепки: наша надія на зростаюче невдоволення кримчан безпідставна. Так, вони скриплять від нових порядків, матюкають Путіна, податківців, паркани біля моря, але сезон є сезон... Нікуди не дінуться.

Повернення Криму воєнним шляхом я не розглядаю. У мене є, звичайно, фантастичні романи, але я не настільки фантаст.

І мирного шляху не бачу. Зовсім не бачу.

Бачу проблему на десятиліття. Для мого покоління - назавжди. Та й далі не уявляю собі зміни ситуації.

Якщо шукати аналог - це Кіпр. Багаторічна окупація, до якої всі звикли.

Тисячі наших співвітчизників їздять і продовжать їздити до Криму, поступово їх буде все більше. Боліти перестане, а море - ось воно, поруч. Мовного бар'єру немає. Кордон цілком прохідний.

Ні, на офіційному рівні - я не бачу ані найменшої можливості для будь-якого з президентів змиритися і визнати втрату Криму. Але я не президент, я просто письменник і блогер: Крим для України втрачено назавжди. Це боляче вимовити і важко усвідомити, але реальність взагалі малоприємна штука.

Ми повинні залишатися на колишній політичній позиції. Ми втратили значну частину території і агресор повинен нести за це відповідальність, але...

Я, в принципі, все сказав.

Мені було сумно писати про це, але, я впевнений, що це необхідно сказати вголос.

Треба бути реалістами. Політики говорять те, що повинні говорити. Нам - простіше.

Оригінал