Розфарбований птах

Не та слава в книжки, щоб робити з неї потенційно вибухонебезпечне кіно

У Фейсбуці з'явилася реклама і трейлер картини "Розфарбований птах", що його Чехія представить як свій на Венеційському кінофестивалі, а сьогодні я побачив матеріал порталу Любешівщини, на якому не без гордості сповіщається, що стрічку знято на теренах цього волинського краю.

Не знаю, що спонукало чехів – зокрема, режисера Вацлава Маргоула – зняти 3-годинний фільм за однойменною скандальною книжкою Єжі Косінського, але те, що через місце знімання (хоча українці є й серед акторів) у титрах як творців фільму бачимо й Україну, мене не тішить. Я прочитав цей короткий роман англійською ще 1984 року, перебуваючи у складі радянської "місії допомоги" (чому в лапках, пояснюю у своєму романі "Дорога на Асмару") в Ефіопії. Хтось із перекладачів купив її за безцінь на книжковому розвалі в центрі Аддис-Абеби, і відтоді книжечка гуляла по руках. Прочитане приголомшило, а деякі сцени запам'яталися назавжди. Залишалося всього кілька років до відкриття інфошлюзів перебудови, проте про діяння Червоної Армії не тільки в Німеччині, а й у відтак братній Польщі радянська публіка дізнається ще нескоро. Для тих, хто пам'ятає тогочасний фільм Елема Клімова "Іди й дивись", скажу, що це, як на мене, мелодрама в порівнянні з тим, що могло – і, гадаю, вийшло – з екранізації "Розфарбованого птаха", де калмицькі кавалеристи ґвалтують своїх неповнолітніх жертв просто в сідлі.

З єврейського хлопчика, який намагається дістати рідної домівки, не раз і не два знущаються польські селяни – усі як один антисеміти

Сьогодні мене, однак, турбує інша провідна лінія роману і, треба думати, фільму. З єврейського хлопчика, який намагається дістати рідної домівки, не раз і не два знущаються польські селяни – усі як один антисеміти. Знущання – це видно і з трейлера – набувають характеру порносадизму. Чому книжку було свого часу заборонено в Польщі і чому не тільки в Польщі за нею тягнеться скандальна слава, надто відтоді як "автобіографічність" твору Косінського було спростовано, можна коротко прочитати у Вікіпедії у статті "Розфарбований птах", докладніше – у багатьох західних джерелах. Особливої пікантності історії з автобіографічністю надає той факт, що Косінського під час війни врятувала родина польських селян-католиків, чудово знаючи, чим ризикує.

Ми знаємо, що в Польщі по війні справді були погроми, що були численні випадки, коли поляки видавали євреїв есесівцям. Але знаємо й те, скільки євреїв було врятовано такими ж сміливими й людяними поляками, як ті, хто надав притулок маленькому Єжі. Я не хочу тут наводити цифри – читач може знайти, порівняти, зробити висновки сам. Але ці дві лінії – сексуальне насильство збоку радянських переможців (у чому немає сумнівів хоча б завдяки мемуарам свідків – радянських офіцерів), жертвами якого стали десятки і сотні тисяч жінок і дітей не тільки в Німеччині, і випадки антисемітизму збоку польських селян – можуть, як на мене, змішатися в голові 6-річного хлопчика, якого кинуто війною між двох принаймні однаково людоненависницьких режимів, гітлерівського і сталінського, але не на сторінках книжки, яку в оригіналі (1965) подано як автобіографічну, а згодом такими авторитетами, як Елі Візель, названо одним з основних творів про Голокост, і не в художній стрічці, що виходить на екрани, мабуть і в Україні, ще через 50 з гаком років. Не та слава в цієї літературної основи, щоб робити з неї таке потенційно вибухонебезпечне кіно. Це моя особиста думка. І шкода, що Україна надала свої "локації" фільмові, який аж ніяк не сприятиме її й без того непростим стосункам із сусідкою.

Шкода, що Україна надала свої "локації" фільмові, який аж ніяк не сприятиме її й без того непростим стосункам із сусідкою

А ось думка німецько-американського історика Георга Іґґерса, яка за збігом обставин трапилась мені незадовго до появи трейлера "Розфарбованого птаха" в Мережі: "Якщо демонтуємо кордон між фактом і фікцією і прирівняємо історію до вимислу, як зможемо захистити себе від твердження, що Голокосту ніколи не було? Як єврей, що дивом уник Голокосту, я дуже добре знаю, що воно таке".

Інтерв'ю з Іґґерсом названо "Як історики ми повинні боротися з інструменталізацією історії" виходить далеко за рамки розмови про чесько-український фільм, але як ніколи (чи краще сказати, як завжди?) актуальне для України, тому даю посилання.

Сергій Сингаївський, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"