Що для Сходу України прогрес, те для Заходу – деградація

Хай чабан! – усі гукнули

Про те, як виборці України провели свій минулий вихідний, написати одним реченням можна, скажімо, так: "Минулої неділі виборці України вчинили безпрецедентне масове самогубство".

Але можна й інакше: "Ще ніколи не була Україна такою політично єдиною".

Найцікавіше, що обидва твердження можуть виявитися близькими до істини. Тобто від трагічного до тріумфального, як бачимо, навіть не крок: це насправді дві сторони однієї й тієї ж медалі, і проблема лише в тому, що тут аверс, а що реверс. Тобто що насправді краще: об'єднатися заради самогубства чи вчинити самогубство заради об'єднання. Оба варіанти, на мій погляд, достатньо красиві, а втішне з невтішним по-гадючому переплелися в обіймах, ніби хрестоматійні з журбою радість.

Що насправді краще: об'єднатися заради самогубства чи вчинити самогубство заради об'єднання

Ні, звичайно, є деякі але. Точніше, якби.

Наприклад. Якби закон передбачав цілком собі демократичну норму з порогом явки у 50%, то чи захлиналися б нині щастям усякого штибу аналітики на всякого штибу телеканалах? Чи голосили б вони захоплено про "поразку старих еліт" або "електоральну революцію"? Та де там. Вибори були б визнані такими, що не відбулися. Найнижча, просто-таки хронічно сонна активність за всю історію українських виборів! Цілковита байдужість більше ніж половини виборців. Яка там революція, коли пляж, город і "Буковель". Тобто не "пробудження мас", а якраз навпаки – масовий сон розуму.

Втім він усе ж породив чудовиськ.

Яка там революція, коли пляж, город і "Буковель". Тобто не "пробудження мас", а якраз навпаки – масовий сон розуму

Ще одне якби. Якби в мажоритарній частині закон вимагав другого туру на всіх округах, де переможець не набирав більше половини голосів (теж цілком собі правильна норма), то до Ради не попролазили б десятки самозваних халявників із результатом у 14-15%. Та й сума мажоритарних слуг народу, безумовно, не сягала б захмарних 130-ти. Другий тур багато що розставив би на місця. Всі були б відчутно скромнішими – й передусім деякі сумнівні й дуті 14-відсоткові переможці. Я вже мовчу про того сепара, котрий проліз у Раду із 220 голосами й тепер має рівні депутатські можливості з тими, за кого проголосували десятки тисяч.

З огляду хоча б на ці два "якби" перемога "Слуги" перестає здаватися приголомшливою, епічною, історичною чи якою там ще. Навпаки – цілком очевидною є її непевність і підозрілість. Це своєрідний ілюзіон, де всіх купили задешево.

"Ці вибори насправді досить дешеві, – зізнавався в період кампанії один зі знайомих учасників. – На мажоритарці можна пройти, вклавши якісь лише тисяч двадцять". Я думаю, він мав на увазі долари. Мимовільний висновок: ці вибори аж ніяк не стали чеснішими, але для переможців виявилися дешевшими. Бо гречці не конче бути саме гречкою. Мало яких форм ця сипка субстанція може набути в наших українських умовах! Скажімо, безкоштовне й масове вивезення збідованого електорату в той-таки "Буковель". Кілька годин у безкоштовному раю – й ти охоче віддаєш голос молодій Зе!команді реформаторів. І таких голосів у нас на Прикарпатті десятки тисяч. Недаремно ж протягом усього липня курсували до гір і назад заповнені до останнього місця і в міру комфортові автобуси з підозрілими табличками "Нерегулярні перевезення"!

Наш народ нерегулярно кудись перевозять. І йому це, схоже, подобається. Він дешевшає. А ви кажете – підкуп виборців

Наш народ нерегулярно кудись перевозять. І йому це, схоже, подобається. Він дешевшає. А ви кажете – підкуп виборців.

Але годі про сумне, бо є і трохи веселого.

Пригадую, Віктор Єрофеєв – а йшлося про Росію в 1994 році – сказав у приватній розмові таке: "Жириновский – молодец. Он отсосал на себя голоса красно-коричневых". Користуючись його метафорою, скажу сьогодні щось подібне: "Слуга народу" добряче відсмоктала в колишніх і теперішніх ригів. Тож увесь наш СходоПівдень (за винятком, зрозуміло, донецько-луганського особрайона) раптово похерив одвічних своїх і незмінних хазяїв Добкінів, Богуслаєва, Колесникова та багатьох їм подібних міцних управлінців. Для Харкова, Запоріжжя й Одеси теперішні весільні фотографи, юні паверліфтери та мутнуваті фопники (не кажучи про шоуменів та інших пожирачів шаурми) є безумовним прогресом у порівнянні з тим добром, яке тамтешні люди наголосовували цілими попередніми десятиліттями. (Відрухова ідея: чому б на цій хвилі "с налета с поворота" не провести дострокові вибори в Харкові й не позбутися навіть Кернеса?)

Окремою стрічкою сюди ж: ба, навіть Литвин не пройшов! Слава Україні!

"Слуга народу" добряче відсмоктала в колишніх і теперішніх ригів

І ще трохи позитиву.

Як я й передбачав, "Голос" виявився тонким і писклявим. При цьому навіть сяк-так переміг на острові Львівщина. Більше ніде: не тільки на Сході, Півдні, але і в Центрі "Голос" виявився геть непотрібним, тож навряд чи й буде комусь потрібен у парламенті. З чого випливає ще один радісний висновок: Славко може сміливо повертатися до концертно-гастрольної діяльності, за яку ми його й любимо.

Цілком за своїми заслугами отримали й оба близнюки-капризуни – "Самопоміч" та Гриценко. Їхнє запобігливе фліртування з новою Зе!владою, як і до непристойності щире бажання їй віддатися, не могли не відштовхнути від них остаточно цей гордий народ, який, іноді полюбляючи начальство, шісток таки стабільно недолюблює. Амінь на ваші обидва доми.

У націоналістів аж один мандат на весь парламент. Приїхали. Хоч тут якраз і повертаємось до сумного. Бо який же це буде український парламент, якщо він без націоналістів? Це запитую я, котрий за націоналістів ніколи не голосує.

Галичина перестає існувати як окрема політична цінність, що продукує для всієї країни суперечливі, хоч і дуже потрібні сенси

І звідси – до найсумнішого. Бо що для СходоПівдня прогрес, те для Заходу (передусім Галичини та почасти Києва) – деградація.

21 липня Україна політично об'єдналася в точці, яка саме для Галичини стає точкою неповернення. Галичина перестає існувати як окрема політична цінність, що продукує для всієї країни суперечливі, хоч і дуже потрібні сенси. Тягнучи країну в невідоме, провокуючи, дратуючи, виставляючи на кпини саму себе. Це не реґіональний месіанізм із мене промовляє, а вся дотеперішня реальність: якби Галичина не голосувала по-особливому, ця країна навряд чи розвивалася б і на сьогодні вже давно являла б собою втричі збільшену Білорусь.

Але цього разу троль розбив своє дзеркало не над частиною, а над усією територією цієї країни. Тож замість продовжувати впертий і загалом невдячний рух угору, Галичина стрімко пішла (якщо не покотилася) вниз і вперше з 1990 року проголосувала, як усі. Навіть її найстійкіший елемент, згаданий острів Львівщина, демонструє ту ж тенденцію пристосування до решти країни. Що з цього випливає – тотальна єдність, масове самогубство, а чи тотальна єдність у масовому самогубстві – побачимо вже зовсім невдовзі.

Публікується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Погода