Тимчук воював за український Крим задовго до 2014-го

У його біографії можна знайти все, крім байдужості

Ми познайомилися з Дмитром Тимчуком в 2011 році.

Я жив в Сімферополі, вів ефіри на радіо. Він жив в Севастополі, був головним редактором інтернет-порталу "Флот2017". Це видання намагалося зазирнути в майбутнє міста. Того самого, що було збудоване як база Чорноморського флоту. Того самого флоту, що в 2017-му мав покинути територію півострова, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Для прорадянської аудиторії сама ідея виведення Чорноморського флоту звучала як крамола. А перше, що бачив відвідувач порталу - це зворотний відлік часу, що залишився в запасі у російських моряків. Безпомилковий маркер для півострова, який звик ділити всіх на "своїх" і "чужих". Для прорадянської більшості Дмитро Тимчук був, безумовно, "чужим".

Ми не переходили на "ти". Про його військове минуле я знав лише уривчасті факти. Він був одним з небагатьох, хто намагався вирвати Крим з шаблонного контексту сприйняття. Одним з небагатьох, хто здатний був розповісти про інші країни Чорноморського басейну. Одним з тих, хто намагався уявити собі майбутнє Севастополя і Криму після того, як Чорноморському флоту прийде час перебратися в Новоросійськ.

Потім були Харківські угоди. Продовження термінів базування. Іноді Дмитро приїжджав до мене на ефіри. Іноді я дзвонив йому за коментарями. Наше листування в месенджерах була лаконічним. Ми кидали один одному тексти і коротко їх обговорювали.

26 лютого 2014 року. У Сімферополі під будівлею парламенту йде багатотисячний мітинг за територіальну цілісність України. Янукович вже втік. Майдан вже переміг. Дмитро Тимчук пише мені: "Схоже, сьогодні зі скрипом і в муках народжується новий Крим. І, чесно кажучи, він мені імпонує більше старого. Зараз відмінна можливість, нарешті, з'єднати Україну з Кримом". Короткий смайл в кінці. Ми обидва помилилися. Через кілька годин почнеться вторгнення. Російський спецназ захопить кримський парламент і Раду міністрів.

Потім я кілька разів перекидав йому повідомлення від українських моряків із заблокованих частин. А потім ми обидва виїхали на материк. Він трохи раніше. Я трохи пізніше.

Те, що почалася війна, Дмитро зрозумів раніше за інших. Його "Інформаційний спротив" був першим волонтерським проектом, який давав інформацію в умовах тотального хаосу. На його сторінку досі підписано майже 270 тисяч осіб.

Українська блогосфера з'явилася на світ завдяки Майдану і війні. Традиційні ЗМІ не справлялися із запитом на інформацію. Попит визначив пропозицію: люди, готові читати про те, що відбувається, знаходили інформацію на сторінках Фейсбук. Поки хтось на піку запиту торгував емоціями, Дмитро ділився додатковим знанням. Тим самим, якого в той момент катастрофічно не вистачало.

Ми побачилися вже набагато пізніше. Дмитро Тимчук вже був депутатом парламенту. Його портал писав про реальність анексованого півострова. Ставив інформацію про арешти і затримання, війну і бойові дії. Монополію його "Інформаційного спротиву" вже розбавляли нові волонтерські проекти, що народжувалися в країні. І державні органи, які зуміли таки виринути з анабіозу і заціпеніння перших місяців після вторгнення.

Ми не були друзями. Не збираюся постфактум записувати себе в його довірені особи. Ми продовжували існувати на відстані - лише іноді коротко перетинаючись на заходах і в коментарях під текстами. Він був найвідомішим з кримчан, що переїхали до Києва. Людиною, про яку багато говорили за спиною. У його біографії можна знайти все, крім байдужості.

Таке трапляється нечасто.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода