Якщо не примушувати Росію до миру, вона "примушуватиме" інших аж ніяк не мирно

Захід не буде терпіти за Україну

Новий український президент Володимир Зеленський під час свого першого візиту в Брюссель говорив про необхідність примусу Росії до миру. Цей термін, коли його вживає український президент, впевнений, значно відрізняється за змістом від російського розуміння "примусу до миру".

Росія "примушувала до миру" Грузію, коли вводила свої регулярні війська на територію Південної Осетії і створювала умови для етнічних чисток в грузинських селах цієї самопроголошеної республіки. І "примушувала до миру" Україну, коли "кримська самооборона" блокувала українські військові частини, коли посилали "добровольців" на Донбас і вводили регулярні війська, щоб врятувати від поразки лімітрофи "народних республік" окупованого Донбасу, - пише Віталій Портников для "Крим.Реалії".

Коли Зеленський говорить про примус Росії до миру, він, думаю, перш за все має на увазі загальний санкційний тиск Заходу і України, готовність до спільних дій, які дійсно змусять Кремль відмовитися від свого агресивного курсу, задуматися про згубні наслідки порушення міжнародного права і ескалації ситуації в сусідній країні.

Найголовніше питання тут - чи готові до такого "примусу до миру" Україна і Захід? У військовій операції, яку Кремль називає "примусом до миру", ніяких особливих проблем немає - ти вводиш війська на чужу операцію, обстрілюєш, руйнуєш, вбиваєш. А потім прихильно вислухуєш, на що готова влада держави, яку ти знищуєш, і її західні посередники - тільки щоб ти прибрав свої війська і перестав стріляти. Так було і з Грузією, коли тодішній президент Франції Ніколя Саркозі взявся зупинити війну. Так було і з Україною, коли в Мінську Ангела Меркель і Франсуа Олланд намагалися знайти компроміс разом з Петром Порошенком і Володимиром Путіним. Так буде і надалі, коли Росія захоче напасти на когось зі своїх сусідів.

Але мирний "примус", про який говорить Володимир Зеленський - це терпіння. Це дуже велике терпіння і дуже велика самопожертва. Це не місяці, а роки великого терпіння і великої самопожертви. Це готовність не відступати, оборонятися, обкопуватися - але і не нападати.

Чи є таке терпіння в українського суспільства, від імені якого виступає в Брюсселі новий президент? Судячи з настроїв багатьох українських громадян, які вважають продовження війни одним з головних недоліків правління Петра Порошенка, про таке терпіння говорити не доводиться. І Володимир Зеленський з його програмою примусу Росії до миру вже через кілька місяців може виявитися в меншості серед своїх співвітчизників.

Чи є таке терпіння у Заходу? Судячи з того, що багато західних політиків просто-таки намагаються знайти будь-який привід для відновлення зв'язків з Москвою - і драма, яка зараз розігрується навколо ПАРЄ, гарний тому доказ - терпіння у західних еліт, та й у багатьох громадян країн цивілізованого світу, теж не так багато. І, звичайно, чим менше терпіння в українців, тим менше терпіння у жителів західних країн. Захід не буде терпіти за Україну.

Що ж з усього цього випливає? А саме те, про що говорить президент Володимир Зеленський - потрібно примушувати Росію до миру спільними діями.

Потрібно просто тому, що якщо ми не будемо примушувати Росію до миру, вона буде "примушувати до миру" всіх інших.

Причому, думаю, аж ніяк не мирно.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода