Миру не буде. Зеленський не зможе покращити стосунки з Росією

Останній наявний засіб впливу РФ на Україну – військова сила

Володимир Зеленський здобув перемогу на президентських виборах в України, отримавши 73,22% голосів. Під час виборчої кампанії він не запропонував практично ніякої програми дій, а його шалена підтримка стала продуктом його антисистемного популізму. Зеленський пообіцяв продовжити реформи, прискорити боротьбу проти корупції, поглибити європейську інтеграцію України та принести мир на Донбас. Він може досягти успіху в перших трьох завданнях, однак виконати четверте йому не під силу.

Ще до своєї інавгурації Зеленський зробив низку заяв, які завадять його планам встановити мир на Донбасі. Він, зокрема, сказав, що вибори в Україні можуть слугувати прикладом для інших держав із колишнього СРСР: "Україна не відмовиться від своєї місії бути прикладом демократії для пострадянських країн. І частиною цієї місії буде надання захисту, притулку та українського громадянства всім, хто готовий боротися за свободу". Натомість російський президент Володимир Путін й інші євразійські авторитарні лідери відчувають загрозу від підтримуваних Заходом змін режимів, якими вони вважають Помаранчеву революцію 2004 року та Євромайдан 2013–2014 років в Україні, а також протести 2011–2012 років у Москві.

Реагуючи на виклик Путіна у вигляді його рішення видавати російські паспорти мешканцям ДНР і ЛНР, Зеленський запропонував надавати українське громадянство "росіянам, які сьогодні страждають чи не найбільше". Він зауважив: "Ми чудово знаємо, що російський паспорт надає насправді. Це право бути заарештованим за мирний протест. Це право не мати вільних та конкурентних виборів. Це право взагалі забути про наявність природних прав та свобод людини". На думку Зеленського, російський авторитаризм не приваблює українців, і якби Крим та окуповані території Донбасу лишилися частиною України, "вони би вже зараз мали більше свобод і повноважень, ніж будь-коли будуть мати під владою РФ".

Такі заяви лише ускладнять і без того непросте завдання досягнення миру й поліпшення відносин із Росією. На шляху Зеленського стоятимуть й інші перешкоди, насамперед пов'язані з внутрішньополітичною ситуацією в Україні та російським націоналізмом.

Зеленський буде змушений повторити шлях Леоніда Кучми, який після обрання президентом у 1994 році також заявляв, що покращить відносини з Росією. Обидва кандидати будували свою кампанію на противагу "націоналістичним" опонентам Леонідові Кравчуку й Петрові Порошенку, відповідно.

Кучма зрештою зрозумів, що сам факт того, що він народився на сході України і є російськомовним українцем (як і Зеленський), не дозволить йому поліпшити відносини з Росією. У 1994 році – протягом першого року каденції Кучми – три держави з ядерним арсеналом (США, Велика Британія й Росія) підписали Будапештський меморандум, який надав Україні зобов'язання у сфері безпеки в обмін на її відмову від ядерної зброї та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Російський президент Борис Єльцин зволікав чотири роки перед тим, як відвідати Київ і підписати угоду про українсько-російський кордон у 1997 році, а обом палатам російського парламенту знадобилося ще два роки, аби ратифікувати цю угоду. Зеленському доведеться мати справу зі ще жорсткішим російським президентом Путіним, який грубо порушив і Будапештський меморандум, і російсько-українську угоду про державний кордон.

Нездатність Кучми й Зеленського покращити відносини з Росією насправді ніскільки не залежить від того, хто саме перебуває при владі в Москві, а пов'язана суто з особливостями російського націоналізму. Представники російської держави та значної частини російського суспільства переконані, що Україна є "штучною" й "неспроможною" державою, та заперечують існування окремого українського народу. Путін й інші російські лідери неодноразово заявляли, що росіяни й українці є "одним народом", а також зневажливо називали українську мову діалектом. Росія не вважає Україну суверенною чи незалежною державою зі сталими кордонами.

Головною темою на російському телебаченні є Україна, а не внутрішні справи Росії, і висвітлення України є здебільшого негативним. Згідно з результатами нещодавнього опитування "Левада-Центру", приблизно стільки ж росіян мають негативне ставлення до України, що й до США (56–57%).

Прагнення Зеленського досягти миру також зіткнеться з перешкодою у вигляді Криму, який Росія вважає закритим питанням. Хоча західні держави наклали санкції на Росію за анексію Криму, в Мінських угодах про нього немає жодного слова. Офіційні представники США неодноразово заявляли, що ніколи не визнають Крим російським. Зеленський зі свого боку зазначив, що окупація Криму "відбулася абсолютно протизаконним і насильницьким способом", а референдум у березні 2014 р. був нелегітимним. Зеленський також погодився з вимогами українського суспільства до Росії щодо виплати Україні, а також приблизно 100 українцям і татарам із Криму, що стали політичними в'язнями, відшкодування за завдані внаслідок окупації збитки. "Ми не готові віддавати, дарувати, здавати в оренду або в користування суверенні території України і її громадян, – заявив Зеленський. – Питання незалежності, суверенності та територіальної цілісності України не можуть бути предметом будь-яких міжнародних переговорів або домовленостей".

Зеленський невдовзі дізнається, що росіяни й українці мають діаметрально протилежні погляди на Крим. 85% росіян продовжують схвалювати анексію Криму й лише 10% оцінюють її негативно, засвідчило нещодавнє опитування "Левада-Центру". Підтримують анексію Криму й багато росіян, які вважають себе опонентами Путіна, зокрема Олексій Навальний. Водночас приблизно така ж частка українців переконана в тому, що Крим необхідно повернути Україні, й тільки 17% українців готові визнати контроль Росії над Кримом.

Конституція України не дає президентові права поступатися будь-якими територіями України. Зеленський заявив, що "розмов про розмін Криму на мир у Донбасі бути не може ні за яких обставин". "Так само, як не може бути предметом переговорів сепаратизація окремих районів чи регіонів України", – додав він. Якщо Зеленський наважиться на такий крок, йому загрожуватиме імпічмент у парламенті та масові протести на вулицях. У ґрунтовному дослідженні громадської думки щодо Криму, здійсненому Фондом "Демократичні ініціативи", зазначено: "Українське суспільство не готове сприймати будь-які ініціативи щодо "нормалізації" стосунків із Росією, якщо питання Криму буде відділене від усього комплексу українсько-російських відносин. Варто зауважити, що таке ставлення лишилося незмінним протягом 2014–2018 років".

Ще одним суперечливим питанням, яке може завадити президентові Зеленському, є розуміння природи війни на Донбасі. 72% українців, зокрема 62% мешканців південних областей і 47% мешканців східних областей, переконані, що Україна воює з Росією. Приблизно така сама кількість українців вважає, що Росія прагне знищити незалежність України. З іншого боку, керівництво Росії продовжує заперечувати участь Росії у війні на Донбасі й називати цей конфлікт "громадянською війною" між українцями.

Водночас Зеленський погоджується з думкою переважної більшості українців, західних держав, НАТО, ЄС і Парламентської асамблеї Ради Європи, які не бачать ніякої "громадянської війни" в Україні, однак бачать російську окупацію Криму й частини Донбасу. 1-й і 2-й армійські корпуси ДНР і ЛНР, що налічують 35 тис. солдатів, перебувають у підпорядкуванні російського Південного військового округу та під контролем офіцерів російського ГРУ (Головного розвідувального управління). Моніторингова місія ОБСЄ зафіксувала на території ДНР і ЛНР російську військову техніку, якої немає в розпорядженні України.

Зеленський також запевнив, що продовжить політику свого попередника щодо приєднання до НАТО і ЄС, і зауважив, що підтримує проведення референдумів з обох питань. Президент отримає контроль над міністерствами закордонних справ і оборони, а також Службою безпеки України, однак засади зовнішньої політики й надалі визначатиме Верховна Рада. Інші міністерства, зокрема Міністерство внутрішніх справ, контролюватиме уряд. Саме уряд, а не президент, контролюватиме Національну гвардію.

Президент в Україні може мати вплив на парламент і уряд тільки в разі, якщо його партія володіє значною частиною депутатських мандатів, очолює парламентську коаліцію й може номінувати прем'єр-міністра. Партія "Слуга народу" є новачком і не зможе отримати парламентську більшість за результатами виборів у жовтні 2019 року. Це означатиме, що Зеленському доведеться вести переговори з іншими партіями щодо формування коаліції.

У лютому цього року абсолютна більшість депутатів 334 голосами підтримала зміни до української Конституції щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС і НАТО. Зеленському ніколи не вдасться заручитися підтримкою достатньої кількості депутатів за результатами прийдешніх виборів, аби змінити Конституцію. Однак Росія очікує від Зеленського, аби той відмовився від членства в НАТО і ЄС, як це у 2010 році зробив тодішній новообраний президент Янукович, змінивши зовнішньополітичну орієнтацію України на "позаблоковий статус". Тому небажання чи нездатність Зеленського відмовитися від курсу України на приєднання до НАТО і ЄС стане ще однією перешкодою для поліпшення відносин України з Росією.

Іншим каменем спотикання є відмінні погляди України й Росії на послідовність кроків, які необхідно здійснити для досягнення миру на сході України. Згідно з російським тлумаченням Мінських угод, конституційні зміни, що закріплять автономію ЛДНР, та місцеві вибори мають відбутися до демілітаризації цих територій.

Натомість уряди України й західних держав намагаються спочатку добитися демілітаризації та виведення російських військ із території ДНР і ЛНР, аби створити там необхідні умови для вільних і чесних місцевих виборів. Такі кроки значно полегшать процес ухвалення необхідних змін до Конституції з боку Києва. Коли в серпні 2015 року український парламент обговорював закріплення в Конституції "особливого статусу" для ЛДНР, під стінами законодавчого органу почалися заворушення і трьох офіцерів Національної гвардії було вбито гранатою, яку жбурнув із натовпу ветеран війни. Варто пам'ятати, що Україна має активне й мобілізоване громадянське суспільство, спільноту ветеранів війни, які разом із членами їхніх сімей становлять п'яту частину всіх виборців, і низку націоналістичних груп, які хоч і не користуються підтримкою на виборах, однак дуже активні під час вуличних протестів.

Різні підходи до послідовності виконання Мінських угод також заважають досягти консенсусу щодо місця розташування ймовірної миротворчої місії ООН. Російський президент Путін наполягає, що вона повинна стояти вздовж лінії зіткнення, що дозволить заморозити конфлікт на Донбасі, як це вже трапилося в молдовському Придністров'ї та грузинських Абхазії й Південній Осетії. Україна й західні держави натомість пропонують, аби миротворці перебували на російсько-українському кордоні, внаслідок чого можна буде виконати одну з важливих умов Мінських домовленостей – відновити контроль України над власним кордоном. Однак Москва добре розуміє, що ДНР і ЛНР не виживуть без фінансової, економічної й військової допомоги з боку Росії.

Зеленський і Путін перебуватимуть на своїх посадах до 2024 року, і до того часу відносини України з Росією лишатимуться холодними. На заваді їх серйозному поліпшенню стоятиме низка факторів, пов'язаних із внутрішньополітичною ситуацією в Україні та російським націоналізмом й ідентичністю. 80% українців мають негативне ставлення до Путіна й не вірять у будь-який прорив у російсько-українських відносинах чи встановлення миру, поки він перебуває при владі.

Зеленський спробує відродити переговорний процес у межах Мінських домовленостей і запропонувати нові ініціативи для досягнення миру, які Європа та США повинні підтримати. Зеленський переконаний, що США й Велика Британія як підписанти Будапештського меморандуму мають бути частиною Нормандського формату переговорів.

Європі та США варто врахувати малоймовірність поліпшення відносин між Україною й Росією у своїх стратегічних оцінках війни в Європі. Їм слід також зважати на те, що холодні російсько-українські відносини можуть призводити до періодичних загострень на кшталт зіткнення в Азовському морі в листопаді 2018 року, коли Росія всупереч міжнародному праву штурмувала українські судна й захопила їхній екіпаж. Росія й надалі намагатиметься відрізати Україні вихід до Чорного моря й може спробувати здобути контроль над водопроводами в Херсонській області, що постачають воду до Криму.

Наступні п'ять років будуть сповнені небезпек, зважаючи на падіння популярності Путіна в Росії (анексія Криму дозволила йому отримати найвищий рівень підтримки населення за весь час перебування при владі) та остаточне руйнування російської м'якої сили в Україні. Втрата цих інструментів змушуватиме Росію використовувати останній наявний засіб впливу на Україну – військову силу.

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua