Коли ми говоримо про реванш, то, насамперед, думаємо про простір символічного

Знесення волонтерських наметів у Харкові. Відкат декомунізації. Руйнування нової символіки. Назви вулиць, шкільні програми, пантеон героїв і антигероїв. Ми виходимо з того, що реванш - це тільки і винятково руйнування символічного контуру. Того самого, що став з'являтися після російського вторгнення. Того самого, яким країна оточувала себе в пошуках відповіді на питання "де закінчуються вони і де починаємося ми".

Цього контуру не існувало десятиліттями. Україна залишалася в радянській орбіті навіть тоді, коли СРСР припинив своє існування. Для когось питання ідентичності були важливі. Когось влаштовував статус-кво. Заіржавілі шестерні стали провертатися лише після анексії і вторгнення. Війна стала ударом дефібрилятора, змусивши давати відповіді на питання, які було прийнято вважати "неактуальними", - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

І тепер, коли ми розмірковуємо про "відкат", то зводимо його опис до розмиття символічного частоколу. Але в тому й річ, що "реванш" може мати куди більше проявів, ніж ми звикли думати.

Тому що простір нової етики цілком може встояти. Символічне - при всій його невідчутності - дає відповіді на питання ідентичності. "Хто ми?" "Ким себе вважаємо?" "Що вважаємо нормою, а що - її порушенням". Вони можуть бути вторинні для більшості, але первинні для тих, хто звик виходити протестувати на вулиці. Пряма спроба реваншу в цій сфері може мати занадто вибухонебезпечний потенціал. А тому не виключено, що нового "колективного Табачника" в коридорах влади ми не побачимо.

Зате ми цілком можемо виявити реванш в тих сферах, "майданоємність" яких нижча. Наприклад, в економіці. Нацбанк. "Нафтогаз". Децентралізація. Монетарна політика. Всі ці сфери критично важливі для стійкості держави, але мають куди менше значення для обивателя. Просто тому, що складні і незрозумілі для більшості.

Повернення радянської топоніміки зрозуміло без перекладу - причому, як для прихильників, так і супротивників. А ось пояснити, чим важлива незалежність Нацбанку і чому не можна балуватися з емісією - значно складніше. Тому що вимагає від аудиторії хоча б мінімального розуміння процесів. Списати "ненастання епохи щастя" на нехороших "білих комірців" досить просто.

Демонополізація, деолігархізація, роздержавлення, реформи - всі ці кроки повинні створити в країні простір чесної конкуренції. Вони скорочують вікно можливостей для клановості, корупції, кулуарних домовленостей. Створюють системи стримувань і противаг. А у старих правил гри є впливові лобісти. Які готові інвестувати в збереження статус-кво.

Символічний реванш зрозумілий всім - тим, хто його чекає, і тим, хто його боїться. А економічний реванш ризикує викликати куди менший резонанс. З огляду на складність теми і куди меншу "очевидність" для обивателя. Зрештою, нам не просто так п'ять років поспіль твердили про те, що "ворог не в Кремлі".

Іронія в тому, що це твердження тепер може виявитися частково вірним.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода