Витрачаємо на книжки вчетверо менше, ніж на алкоголь. За мізки треба боротися

Наша нація втрачає звичку читати

25 гривен на книги. Саме стільки, за приблизними підрахунками, витрачає середньостатистичний мешканець України на купівлю книжок за весь рік. А на алкоголь, наприклад, за даними Державної служби статистики, українці щомісяця в середньому витрачають 93 гривні, на сигарети – 162.

Якби такі суперечки, як про голосування на виборах, в Україні відбувалися б із приводу читання книжок, ми були би притомною країною з притомним населенням, - пише Зоя Казанжи для Opinion ua.

Людей, які регулярно читають книжки, меншість. Група читачів – майже секта, каста, закритий клуб. Щоправда, цей клуб ще приймає до своїх лав нових членів, і, кажуть, є невелика, але все ж таки тенденція до зростання. І все одно тих, хто читає книжки – паперові, електронні, – значно менше, аніж тих, хто не читає взагалі.

Я бачила багато флешмобів, заходів, рухів, які переймалися підвищенням інтересу до читання. Але це не мало системи, було епізодичним і не дуже ефективним. Заклики читати лунали на адресу людей, які й так читають.

Я не бачила жодного серйозного й актуального дослідження про те, що саме читають українці, як змінилося книговидання, яким є книжковий ринок країни тощо. Можливо, такі дослідження існують десь за секретними грифами, а я добросовісно шукала у відкритих джерелах.

Єдине, що знайшла, – це цифри з дослідження початку 2000-х років, які проводила компанія "ПроМова" на замовлення ГО "Форум видавців" (фінансування ЄС "Східне партнерство"). Книжки читають не більше 40% респондентів, а 50% не купують їх узагалі. У Польщі цифра тих, хто читає, дорівнює 34%. Наші дослідники стверджують, що польська цифра чесніша, оскільки українці традиційно лукавлять із приводу читання книжок – соромно зізнаватися, що ти не читаєш.

У 2012 році книжок продали на 2 мільярди гривень. У 2017 – на 1 мільярд. Щорічний обсяг продажів книжок в Україні дорівнює обсягу одного московського видавництва "Ексмо". Їхні книжки продовжують контрабандою потрапляти, наприклад, на "Петрівку" чи відому одеську "Книжку" – ринок у центрі міста, де обмінюють валюту та торгують книжками й іншим товаром.

Симптоматично, що країна, яка налічує три десятки мільйонів дорослих громадян, має книжкові наклади дві-три тисячі примірників. Десятитисячний наклад – то грандіозний успіх.

Паперову книжку хоронять уже давно. Так само, власне, хоронили театр, який почав видозмінюватися, пропонувати нові формати й нові сенси. Водночас і традиційні спектаклі досить затребувані й конкурентоздатні. Тому надія є.

Я знаю, що у великих містах і в деяких містечках бібліотеки перетворюють на коворкінги, намагаючись організувати простір таким чином, щоб людям було важливо приходити і проводити там час, брати книжки, читати, розмовляти про прочитане. Десь вдається, десь ні. Інколи люди приходять, щоб отримати безкоштовний wi-fi. Але принаймні формуються майданчики, де події обертаються навколо книжок і читання.

У лютому 2016 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження "Про схвалення Концепції державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року". Потім у березні 2018 року скасували це розпорядження іншим розпорядженням…

У нас немає ні підтримки, ні промоції читання на державному рівні. Лише останні роки почалися рухи з організації роботи Українського інституту книги, минулого року за державний кошт закупили нарешті книжки для поповнення бібліотечних фондів.

Зростає кількість книжкових фестивалів у країні. Окрім Форуму видавців у Львові, "Книжкового Арсеналу" в Києві та "Зеленої хвилі" в Одесі, у 2017 році почали проводити "БукФест" у Чернівцях та VinBookFest у Вінниці, у 2018 році започаткували Книжковий фестиваль Book Space у Дніпрі. Ще є кілька книжкових толок в інших містах країни. Є запит, є рух, є незаповнені ніші.

Але якщо ви подивитеся перелік різноманітних фестивалів, які відбуваються в Україні, то побачите, що книжкових у нас навіть менше, аніж кулінарних.

Ми стаємо нацією, яка втрачає звичку читати. Процес читання напряму пов'язаний з іншими процесами, які відбуваються в країні. Зокрема і з виборами. Розумні люди, які мислять, не обирають погану й дурну владу. Не ведуться на популізм і телевізійну жуйку. Не мислять примітивними категоріями й минущими моментами сьогодення.

Читання треба популяризувати. Робити його модним. Проводити багато різних зустрічей із письменниками по всій країні, доїжджаючи до найвіддаленіших містечок і сіл. Йти в школи. Організовувати книжкові клуби. Виготовляти соціальну рекламу, де авторитети в різних галузях звернуться до потенційних читачів. Видавати якісну літературу. Підтримувати на рівні держави книжкові магазини-клуби там, де їх немає, а вони мають бути. Однією фразою – мати бачення й комплексний підхід на рівні державних інституцій. За людський мозок можна спробувати поборотися.

І моє, печальне: у мільйонній Одесі немає жодного великого книжкового магазину, немає книжкового видавництва, яке працює власне як видавництво, а не просто як друкарня на замовлення за гроші нечисленних авторів, які можуть собі дозволити заплатити за право бачити своє прізвище на обкладинці.

У нас популяризують пиво, стимулюють купувати нові холодильники, нагадують жувати жуйку після їжі, закликають правильно харчуватися й займатися спортом.

Країні потрібні стрункі здорові люди, які жують жуйку, п'ють пиво й купують холодильники. Думати при цьому – не обов'язково.