Не смійтеся з жителів Донбасу. Ми самі – за крок до прірви

У нас ще є цілком реальна перспектива вже до кінця року опинитися на їхньому місці

По-моєму, це дуже страшно. І сміятися з цих людей - ні, не хочеться.

Цілком може бути, що в 2014-му вони просто бурчали, як все кругом хєрово, і вибрали, по приколу, "хай хоч гірше, аби інше". Або й взагалі нічого не вибирали, на все забили - і отямилися вже під російськими автоматами.

Парадокс у тому, що на підконтрольній території сотні й сотні тисяч сьогодні готові повторити той самий крок у прірву (як казав мені один київський "виборець Зеленского" - "не знаю, кто там виноват в войне, знаю только, что жить я стал хуже!" - а на моє "Ви хоч розумієте, що могли досі взагалі не жить?!" відмахнувся: "Ой, да кому мы нужны!" - тут уже я заклякла, бо зрозуміла, що говорити будь-що без сенсу, пізно - починати треба було зі школи...).

Цілком може бути, що в 2014-му вони просто бурчали, як все кругом хєрово, і вибрали, по приколу, "хай хоч гірше, аби інше". Або й взагалі нічого не вибирали, на все забили - і отямилися вже під російськими автоматами

Поширте, чи що, - соцмережі, звісно, не телеканали, але хай цей документ не загубиться, бодай для нащадків.

І не варто сміятися з цих людей (саме про це євангельська заповідь - "Не суди"): у нас ще є цілком реальна перспектива - в разі, крий Боже, виходу у неділю у 2-й тур Зе і ТЮ - вже до кінця року опинитися на їхньому місці: з КПП, пересунутим на захід, аж до Чопа.

Господи, спаси, помилуй - і врозуми...

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"