Московське царство готове задушити у братніх обіймах хохлів

Історія України має своє почуття гумору

Кожний може наступити на граблі та отримати держаком по лобі. Це називається навчання методом спроб і помилок. Але коли з покоління в покоління ціла нація наступає на одні й ті самі граблі, отримує по лобі щоразу все більш боляче, та попри синці і гулі знову добровільно з розмаху ставить ногу на ті ж зубці – цей феномен щонайменше заслуговує вивчення та пояснення.

Ми, вирощені у парадигмі зруйнованого та щоразу перезаснованого "з нуля" світу ("до основанья, а затєм…"), зіпсовані совковою недоосвітою, дуже рідко замислюємось над тим, наскільки наше сьогодення визначається попередньою історією. Наскільки ми всі живемо у полоні помилок далекого минулого, і наскільки ми, "сучасні люди", щодня відтворюємо поведінкові моделі, які склались не те що до нашого народження, а "до царя Гороха", - пише Євген Дикий для видання "Обозреватель".

70-літній більшовицький експеримент із "стрибка з палеоліту до комунізму" завершився гучним "пшиком"

Між тим все, що сталось із пострадянськими країнами за останні чверть століття, в загальних рисах визначається тим, що відбувалось в цих країнах не те що до 1991 року, а переважно тим, що там було до 1917. Не замислювались? Подивіться: 70-літній більшовицький експеримент із "стрибка з палеоліту до комунізму" завершився гучним "пшиком". Крім всього іншого, припинилось штучне вирівнювання всіх регіонів Імперії за одним стандартом, і кожна з нових держав почала торувати свій шлях. І отут то і вилізло, що історію не обдуриш, а необхідні етапи історичного розвитку не проминеш!

Оскільки Російська Імперія станом на 1917 рік була відсталою феодальною державою, де навіть не починалась буржуазно-демократична революція, то по завершенню комуністичного експерименту майже всі уламки Імперії стрімко відкотились до стартової позиції – у феодалізм. Винятком стали три балтійських країни, які встигли пройти необхідні етапи еволюції за короткий період між двома світовими війнами, поки їх із затримкою на одне покоління порівняно з рештою народів також не окупував совок. Тоді цього одного покоління вистачило, щоб балтійські держави пройшли свій шлях буржуазної модернізації та ментально були на одному рівні із Західною Європою, тож як тільки звідти здимів останній окупант на іржавому танку, вони радо наздогнали потяг цивілізації, формальним свідченням чого стали вступ до ЄС та НАТО. Тим часом всі інші країни помахали цьому потягові рукою, і пішли на руїнах комуни будувати розвинуте феодальне суспільство.

По завершенню комуністичного експерименту майже всі уламки Російської Імперії стрімко відкотились до стартової позиції – у феодалізм

Феодалізм кожний будував свій, відповідно до власних історичних матриць. Всі країни, назви яких закінчуються на "стан", повернулись в епоху до російського завоювання, тобто в часи емірів та ханів із абсолютною необмеженою владою, та із спадкуванням влади за правом народження. Дарма що нові династії виникли не шляхом реставрації винищених старих, а шляхом перетворення на знать місцевої партійної номенклатури – вже за декілька років незалежності нові "падішахи" писали священні книги, які мав напам'ять вивчати кожний школяр та дорослий, ставили самі собі величні пам'ятники, називали своїм іменем міста. А простолюд сприймав це як належне, і стелився ниц перед "емірами", бо ж саме так тут було заведено споконвіку, поки чужинці-колонізатори це на якийсь час не перервали. Зрештою, і на опір цим новим абсолютним монархіям спромоглася лише та ж сама єдина сила, яка могла з ними тягатись у прадавні часи – радикальний іслам, який ставить Коран та Шаріат вище за світські закони, а проповідники якого не вважають владу посткомуністичних "нурсултанів" божественною.

Росія відтворила модель Московського царства часів до Петра Першого

Росія відтворила модель Московського царства часів до Петра Першого. Після короткого правління Єльцина – типового царя епохи "великої смути" та боярської сваволі, - на троні ствердився абсолютний монарх, ледь-ледь закамуфльований під "президента республіки". Бояри, які при Єльцині отримали необмежений доступ до пограбунку природних багатств країни та виведення коштів на "бісівський" Захід, раптом знайшли себе у межах жорсткої ординської "вертикалі": доки лояльний царю – нема проблем, "окормляйся", купуй собі яхти та замки, гуляй з "рибками", - але не за правом власної сили чи народження, а виключно з Його особистої ласки, як плата за абсолютну лояльність. Він, і лише Він має право піднімати до боярських висот та скидати з них на саме дно – якщо хто не зрозумів, хай спитає боярина Ходорковського… Роль соболиного хутра та пенькової мотузки зайняли нафта та газ, ідеологічні "скрєпи" допетрівської Московії також було відтворено в точності – із сакральною ненавистю (та невдало прихованою заздрістю) до Заходу, із державною патріархією тощо. Портрети Сталіна на корогвах та паради потішних полків Т-34 додали цьому постмодерного гротеску, але ж суть від цього не змінилась.

Наші феодали, яких ми звикли називати олігархами – не московські бояри і тим більше не тисяцькі якогось верховного хана, це – типові магнати часів Хмельниччини та Руїни

А ми? Ми так само повернулись в той стан, в якому нас свого часу застало загарбання Росією. У той самий феодалізм, але не абсолютний, азійський, а свавільний та безконтрольний феодалізм пізньої Речі Посполитої. Наші феодали, яких ми звикли називати олігархами – не московські бояри і тим більше не тисяцькі якогось верховного хана, це – типові магнати часів Хмельниччини та Руїни. Як належиться у смутні часи, вони досить різного походження – хто з молодшого покоління старої колоніальної адміністрації (комсомольці епохи Перестройки), хто з "цеховиків", хто просто із бандитів "з великої дороги". Вони мають опору у своїх "князівствах" - регіонах (згадаємо "дніпровський", "донецький", "харківський" клани), мають власну атрибутику приналежності до "магнатського стану" - свою галузь економіки "на прогодування", свою долю доступу до державних ресурсів, свої власні засоби масової інформації (найбільші "князі" включно з телеканалом), та свою групу впливу у парламенті.

Парламент у цій системі – місце торгів та переговорів цих груп впливу, а президент – рівно той, ким був король у пізній Речі Посполитій: переговірник між магнатськими кланами, який сам по собі слабший за будь-кого з магнатів, але вибудовує між ними баланс інтересів, систему стримування, тимчасових коаліцій та угод про ненапад. Боротьба "магнатів" за ресурси камуфлюється під зовнішні форми демократичних процесів. "Магнати" в різні способи намагаються залучати на свою сторону максимальну кількість "посполитих", а їхні феодальні мас-медіа активно вихлюпують інформацію про суперників, що в цілому створює достатньо високий рівень свободи інформації.

Президент – переговірник між магнатськими кланами, який сам по собі слабший за будь-кого з магнатів, але вибудовує між ними баланс інтересів, систему стримування, тимчасових коаліцій та угод про ненапад

Чи краще це за московську модель чи модель "нурсултанатів"? Певно що так. Рівень індивідуальної свободи при такому "феодальному роздрібленні" значно вищий, ніж при азійському абсолютизмі. Чи є це демократією? Як не дивно, так. Але демократією саме рівня Речі Посполитої 17-го століття, а не буржуазною демократією навіть 20-го століття, не кажучи про 21-ше.

Так а до чого тут граблі? До того, що у Речі Посполитій так і не сталась буржуазна демократична революція. Не сталась тому, що ця недосконала, але все ж відносно вільна феодальна конструкція не витримала поєднання внутрішніх конфліктів із втручанням зовнішнього ворога – набагато відсталішого, але дисциплінованого Московського царства.

Наші предки повстали проти сваволі тодішніх магнатів, повстали напевно цілком справедливо та морально виправдано. Принаймні мій пращур, чиє прізвище я ношу, записаний у реєстри війська Богдана Хмеля, однозначно вважав саме так.

Певно, тодішні магнати ставились до "посполитих" приблизно так само, як сьогоднішні олігархи до нас, "лохторату", і так само не зважали на одну з головних рис нашого козацького народу – добре закорінене почуття власної гідності. І саме це почуття гідності та вимога справедливості спонукало тодішніх "холопів" взятись до зброї та шаблею стверджувати своє право на шляхетський стан та гідність.

Почуття гідності та вимога справедливості спонукало тодішніх "холопів" взятись до зброї та шаблею стверджувати своє право на шляхетський стан та гідність

Але в підсумку нашу країну захопили московити, і почались три з половиною століття окупації та терору. Магнатам тоді, як і сьогодні, було куди виїхати з нажитими статками. Посполиті ж лишились "вигрібати" всі переваги московської "вертикалі". Граблі вперше прилетіли по лобі нашим предкам – і тим, хто від народження був "нагорі", та зверхньо не вважав за потрібне рахуватись із почуттями власних посполитих, і тим, хто із найкращих міркувань зруйнував разом із "прогнилою системою" (нічого не нагадує?) свою власну країну та запустив до неї смертельно небезпечного ворога.

Серед тодішньої козацької еліти досить швидко знайшлись мудрі голови, які спробували вистрибнути з-під орди та повернутись до Європи. Польські магнати також виявились здатними врахувати бодай частково попередні помилки та піти на компроміси із "хлопами" та "схизматиками". Так ненадовго спалахнуло на карті Велике Князівство Руське гетьмана Івана Виговського. Московщина тоді ще не була закоріненою глибоко, і шанс на втечу був абсолютно реальним. Але ж багатьом досягнуті компроміси видались "ганебними", почалися заколоти та повстання, які скінчились Руїною. А по Руїні запанувала Московія, цього разу всерйоз та надовго. Граблі вдруге влучили і по нездатній об'єднатись козацькій старшині, і по схильних до бунтів посполитих.

З Мазепою пішли три тисячі козаків, а з "вірним" Москві Скоропадським вдесятеро більше

Наступного шансу довелось чекати півстоліття. Але коли Мазепа обрав шлях назад до Європи, виявилось що обіцянка московитів скасувати введені гетьманом податки та роздати маєтки "зрадників" тим, хто лишиться разом з ордою, важить для нашого люду значно більше, аніж якісь там цивілізаційні орієнтири та особисті свободи. А ще виявилось, що гетьман багатьох дратував тим, що був пихатим, надто збагатів за час перебування при владі, багатьох встиг особисто образити… З Мазепою пішли три тисячі козаків, а з "вірним" Москві Скоропадським вдесятеро більше. Граблі підскочили з усієї сили, розбивши лоба в кров. Двері до свободи та цивілізованого розвитку зачинились на ціле століття.

Історія має своє почуття гумору. Століття по провалу Мазепиного "євромайдану" саме нащадку зрадника Скоропадського випала доля вчинити наступну спробу вирвати нашу країну з азійського полону. Гетьман встиг зробити чимало, від створення Академії Наук до спроби отримання томосу про автокефалію (відчуваєте паралелі?..), але був дуже не до вподоби посполитим – царський генерал, багатий магнат, реакціонер, який не дозволяв "взять всьо і подєліть", а наполягав на священності права власності. Його уряд був не надто ефективним, чимало чиновників були хабарниками та вихідцями із ненависного старого режиму. Тож повсталий народ скинув його "прогнилий режим", і радісно пішов за черговими московськими окупантами, цього разу червоними. Окупанти дозволили "відірватись" погромами маєтків та розтягнути по хатах награбоване, та навіть дали "роздерибанити" поміщичі землі – ті самі, за захист яких Скоропадського так зненавиділи. Граблі нанесли свій найсильніший, практично смертельний удар по нації. Спершу пішли в табори та були розстріляні ті з "магнатів", хто вчасно не зрозумів почуттів своїх селян та за це поплатився. А за кілька років у цих самих селян забрали назад всю нещодавно поділену землю, зігнали їх до колгоспів та виморили голодом.

І от ми знову маємо шанс переграти свою історію. І ми знову танцюємо на тих самих старих, скривавлених, але дуже міцних граблях.

Кожна спроба нас зневажати закінчувалась майданом – від Хмельниччини до Революції гідності

Танцюють новітні "магнати" та "старшина", із їхньої ненаситною клептократією, неперервним відвертим "дерибаном", абсолютним цинізмом та зневагою до "посполитих". Вони так і не зрозуміли, що почуття власної гідності – одна з тих фундаментальних рис нашої нації, завдяки якій ми змогли вижити впродовж століть окупації. Це почуття гідності – саме те, завдяки чому в нас ніколи не вростала жодна окупаційна "вертикаль", і кожна спроба нас зневажати закінчувалась майданом – від Хмельниччини до Революції гідності. Не збагнули, що наш народ дуже чутливий до брехні. І що першою реакцією на брехню у нас буває іронія та скепсис, але якщо брехун стає надто нахабним, то він змушений тікати від розлюченої "аудиторії". Нічого дивного – наші новоявлені "магнати" так само погано знають історію, як і "посполиті", і засліплені своїм новонабутим багатством. Їхня нога вже впевнено занесена над зубцями граблів, і стрімко рухається вниз.

А з іншого боку граблів стоять "посполиті", так само із занесеною ногою. Люди, які так само погано розуміють історію, як і ненависні їм нові "пани". Чесні люди, які живуть емоціями та почуттями одного дня, не розуміючи історичної перспективи, і небезпек віддалених бодай на кілька місяців наперед. У них вирує цілком справедливий та виправданий гнів – так само, як він вирував у почуттях їхніх предків триста, двісті та сто років тому. І так само цей праведний гнів сліпить їх, і веде в смертний бій проти "прогнилого режиму" - з чистими серцями, добрими намірами, але без жодного розуміння наслідків.

Хто зна, коли потім знову трапиться нагода виправити вічне коло недозавершеної історії, і перервати цей нескінченний гопак на старих граблях

А в стороні від граблів стоять ті самі, що всі ці століття – Московське царство, як завжди готове задушити у братніх обіймах стукнутих граблями хохлів. Коли черговий удар граблів по лобі виведе нас з рівноваги, вони знатимуть що та як робити. Їм не звикати. І хто зна, коли потім знову трапиться нагода виправити вічне коло недозавершеної історії, і перервати цей нескінченний гопак на старих граблях.

Передруковується з дозволу автора і видання "Обозреватель"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода