Склавши з себе повноваження президента, Назарбаєв тільки зміцнив свою владу

Путін зробив усе для того, щоб Казахстан віддалився від Росії

Нурсултан Назарбаєв 19 березня звернувся до свого народу із заявою про складання з себе президентських повноважень. До цього моменту він керував Казахстаном 29 років, 8 місяців і 25 днів. Його посади називалися по-різному: перший секретар ЦК компартії Казахстану, президент Казахської РСР, президент Казахстану. Роль всі ці майже 30 років була одна: авторитарний лідер. У 2010 році ця роль була закріплена законом і Назарбаєв отримав ту посаду, яка за ним зберігається довічно - Єлбаси, тобто "Лідер нації". Так написано в законі, з великої літери "л".

Статус Єлбаси-Назарбаєва порівнюють з аятолою в Ірані або з роллю Ден Сяопіна в Китаї. Деякі казахстанські "вчені" для додання культу Назарбаєва більшої ґрунтовності оголосили Нурсултана Абишевича нащадком Чингісхана. Втім, сам Назарбаєв цю ідею не підтримав. Йому і без титулу нащадка "Потрясателя Вселенной" вистачає повноважень для того, щоб безроздільно правити Казахстаном, оскільки Єлбаси за посадою очолює Раду безпеки і погоджує склад цієї Ради - ключового органу влади, очолює Асамблею народу Казахстану, входить до складу Конституційної ради. Крім того Назарбаєв - глава правлячої партії "Нур Отан", що займає 87 з 107 місць в парламенті Казахстану.

Модель влади, вибудувана Назарбаєвим, монолітна, вона не залишає жодної щілинки для опозиції особисто йому. Склавши з себе повноваження президента, Назарбаєв, як не парадоксально, тільки зміцнив свою владу. Якщо "Путін - це Росія", як стверджують путінські холуї, то Назарбаєв - це більше і вище, ніж Казахстан. Він перетворився в якусь вищу істоту, доглядає звідкись зверху за країною і її мешканцями.

Не випадково, першою дією нового президента Казахстану Токаєва в день вступу на посаду стала пропозиція перейменувати столицю республіки Астани - в місто Нурсултан, в честь Назарбаєва.

Авторитаризм Назарбаєва досить жорсткий, але при цьому якийсь спокійний, без надмірностей, як в Росії, або в деяких інших республіках Центральної Азії. Цей тип авторитаризму сумірний з безкрайнім казахстанським степом і, судячи з усього, адекватний нинішньому громадському настрою більшості казахів. За словами Назарбаєва, він "хотів би зробити демократію як в Америці", але не знає "де взяти стільки американців в Казахстані". А тим, хто незадоволений своїм життям, Єлбаси пропонує "походити по лікарнях і кладовищах", щоб кожен незадоволений переконався: "тим, хто там лежить набагато гірше, ніж тобі".

Втім, при Назарбаєву демократії в Казахстані стало більше, про що незаперечно свідчать результати президентських виборів. Коли Нурсултан обирався президентом вперше у 1991 році, за нього проголосувало 98,7%, а коли вп'яте у 2015 році, то він переміг уже з результатом всього 97,8%. За чверть століття плюралізм виріс на цілих 0,9%.

Зате в економіці результати більш відчутні. За ВВП на душу населення Казахстан зі 157 місця в світі в 1992 році піднявся на 75-е, з $168 до $9200. Казахстан перестав бути м'яким підчерев'ям Росії і сьогодні тільки зовсім божевільні імперці в Росії мріють про повернення "исконно русских" північних територій Казахстану, а також несуть нісенітниці про "фейкову державність" цієї країни. Причому, все це було зроблено без якоїсь особливої антиросійської риторики. Назарбаєв міцно тиснув руку Путіну і не визнавав Крим російським. Тиснув руки Єльцину і Путіну, а частка росіян в Казахстані якось "сама собою" скоротилася з 37,4% до 19,8%. І ніяких особливих міжнаціональних конфліктів, порівнянних з тими, що палахкотіли в ряді інших країн пострадянського простору.

За всієї відрази до будь-якого авторитаризму слід визнати, що саме національний авторитаризм Назарбаєва став однією з головних перешкод, об яку розбився путінський імперський авторитаризм в східній частині колишньої Російської імперії.

Казахстан створив на наших очах унікальний транзит влади. Відмінний від потішної операції "наступник-крихітка Цахес" в Росії, від успадкування влади від Гейдара до Ільхама в Азербайджані, від посмертного правління в Туркменістані і Узбекистані та від втечі президента від протестуючих, як в Киргизстані. Мешканцям Кремля і російського телевізора не уникнути примірки на себе казахстанської моделі транзиту. Природно, прямо це робити ніхто не буде. І прямого наслідування казахстанської моделі транзиту теж, швидше за все не буде. Не тому, що в Кремлі не захочуть наслідувати, а тому, що ситуація при владі в Росії набагато гірша казахстанської, у якій немає імперських амбіцій. Астана, на відміну від Москви не веде дві імперські війни, не окуповує чужі території і не перебуває під санкціями.

Новий президент Казахстану Токаєв - випускник МДІМВ, на відміну від Назарбаєва - випускника Вищої партійної школи. Токаєв був заступником генсека ООН, добре говорить англійською та китайською. Не доводиться сумніватися в тому, що перший час і Токаєв, і будь-хто інший, хто стане президентом Казахстану на найближчих виборах, будуть діяти в напрямку, який зазначив Єлбаси. Але цей "перший час" так чи інакше закінчиться. Якою буде нова політика Казахстану передбачити складно. Але одне можна передбачити з високим ступенем ймовірності: Нурсултан Назарбаєв був останнім верховним правителем Казахстану, який звертався до свого народу російською мовою. Путін зробив все для того, щоб Казахстан віддалився від Росії настільки, наскільки дозволяє наявність найдовшого в світі російсько-казахстанського кордону.

Оригінал